7. Маша. Талановиті та працьовиті...?

Прокинулась в такому стані, ніби й не спала зовсім. Будильник не щадив: продовжував тризвонити. А телефон я поклала на дальню від себе тумбочку, спеціально, щоб не вимкнути спросоння і не заснути знов. Не те щоб таке часто відбувалося зі мною, однак вчора я дійсно лягла дуже пізно.
Але написала початок моєї книги, і це радувало. Можливо, Тимур мав рацію, і я дійсно мала хоча б спробувати. Нехай ми так і не стали парою, ми все ж змогли бути принаймні дуже близькими друзями.
Я пішла в душ, потім до праски... Попрасувала одяг, повісила його на вішак, пішла на кухню. Поставила чайник, дістала вівсянку, тарілку і чашку... Поки чайник закипав, відкрила нову пачку зеленого чаю з Китаю, який дала сестра на останньому родинному зльоті.
Даша дуже часто літала до Китаю: там приглядалась до різних бюджетних новинок для зйомок і замовляла їх, порадившись з нашими операторами та режисерами.
Даша дійсно, здавалось, була створена для цього бізнесу. Так само як і Тимур. Ці двоє були ніби з іншої планети.
Талановиті та працьовиті — що може бути краще? Хоча, Даша, напевно, була ще працьовитішою за мого боса. Я поважала її, але все одно трохи ревнувала. Батьки ніколи не вірили в мене так, як у неї.
На роботу зібралась доволі швидко... Дорога в ранок понеділка займала більше часу, ніж в інші дні тижня, тож я раділа, що змогла виїхати на десять хвилин раніше звичайного.
Коли приїхала, побачила, що Тимура ще нема. Почекала до девʼятої, але він так і не зʼявився. Це дуже здивувало мене...
Майже одразу як офіційно почався робочий день, а це девʼята година, почала приймати його дзвінки. Занотовувала усе, а Тимур все не зʼявлявся.
Насправді мене турбувало не стільки те, що він не зʼявлявся, скільки те, що він зовсім не попередив мене.
Почала передивлятися його розклад і зрозуміла, що об одинадцятій до нього мали прийти представники кіностудії батьків. Значить, це скоріш за все буде батько. Хоча, останнім часом він все більше відходив від справ, постійно делегуючи обовʼязки моїй сестрі.
Зустрічатися з нею зовсім не хотілося. Не те щоб наші стосунки були геть погані... Навпаки, я намагалась триматися якомога привітніше з нею. Але в глибині душі, напевно, заздрила. Я заздрила тому, що вона щиро цікавилась кіноіндустрією і бізнесом, а ще тому, що в неї все виходило так, що батьки постійно були задоволені.
Напевно, я — погана старша сестра. Мала б радіти за Дашу. Але чомусь не виходило.
Від думок мене відірвав робочий телефон: знов довелось повністю поринути у роботу... За постійними дзвінками дві години до зустрічі пройшли як якихось хвилин тридцять. І от вже Даша дійсно дзвонить мені... Не на робочий — на мобільний.
— Алло?
— Привіт, Машо, я вже тут, — сказала вона. — Зустрінеш?
— Ні, проходь одразу до кабінету, — запропонувала я. — У мене ще друга лінія висить...
— Добре, — мені здалось, що сестра усміхнулась. — Скоро буду, — і відбила виклик.
Одразу ж відписала Тимуру просте і сухе повідомлення про те, що Даша вже в будівлі і що я сама зустрінусь з нею, раз його нема.
А він... Знає ж, що я не надто люблю вести з нею справи. Міг би й вчасно прийти. Хоча, знаючи Тимура... Він був з тих, хто може зʼявитись на зустріч в останню хвилину.
Я зітхнула і зробила пару глибоких вдихів та видихів. Сама постійно вчила Тимура бути любʼязнішим... Хоча він, на відміну від мене, завжди дуже щирий з родиною. Та й всі їхні перепалки з Артемом скоріш дружні, ніж ворожі...
А вже за хвилину двері до приймальної відчинилися й увійшла Даша. З нею був її помічник — симпатичний хлопець, приблизно її однолітка, років двадцяти пʼяти, може на рік старший. Він був доволі високий, а ще — підкачаний. Скоріше виглядав як охоронець, ніж секретар. Хоча, вид у нього був все ж розумний.
У Даші був бзік: вона любила помічників-хлопців. Причому молоденьких. Однак швидко їх змінювала. Хоча цього я, здається, бачила і минулого разу. Вже прогрес.
— Привіт, сестричко, — Даша підійшла до мого стола.
— Привіт, — я встала й усміхнулась.
— Давно не бачились, — вона підійшла ближче, приобійняла мене за плечі й чмокнула в щоку. — Здається, ти вже знайома з Максом, — вона хитнула головою вбік хлопця за своєю спиною. — Він щойно випустився з юридичного, також навчається заочно на економічному. Просто знахідка для нашої фірми.
— Дуже приємно познайомитись, я — Маша, — привіталась я з Максимом.
— Взаємно, — він простягнув руку для рукостискання. — Мене звати Максим.
Я потиснула його долоню, а потім присіла за стіл і запропонувала зробити те ж саме Даші та Максиму.
— Сідайте, я вже підготувала документи на розгляд.
— А де Тимур? — запитала Даша, сідаючи навпроти мене.
— У нього незапланована зустріч з одним дуже вередливим клієнтом, — сказала і навіть оком не повела, після чого простягнула їй документи.
Не любила обманювати, але ж і сказати, що без поняття, де чорти носять мого боса, не могла. Батьки й без того постійно казали мені, що Тимур не надто гарний приклад для наслідування... Саме як бос.
А тут ще й сестра прийшла. Якби я сказала їй, що не знаю де він, вона б точно розтризвонила батькам. У нас з нею все ж не такі стосунки, щоб щось їй довіряти. Скоріше, зараз ми просто ділові партнери. Точніше, я — просто секретарка її ділового партнера. І щоб не зіпсувати її ставлення до Тимура як до бізнес-партнера, я мала прикривати його.
Сестра уважно читала аркуш за аркушем, передаючи кожен з них своєму помічнику, Максиму. Той так само уважно, а може й ще уважніше, перечитував кожний рядок.
Ця процесія затягнулась на доволі довгий проміжок часу, однак коли обидва дочитали все, Даша поглянула на Максима:
— Що скажеш?
— Все так, як і домовлялися, — сказав він. — Документ збігається з електронним.
— Так, — Даша кивнула, а потім подивилась на мене. — Машо, але ж ти розумієш, що я не можу підписувати документ, коли тут нема Тимура...
Я вже хотіла почати щось говорити, коли двері до кабінету відкрилися, і до нього зайшов задиханий Тимур. Краватка була розвʼязана, щоки червоні, сорочка мʼята, як... Загалом, мʼята.
— Пробачте, я запізнився.
— Цікаво, що ж це у вас за зустріч така бурхлива була, що і сорочка помʼялась, — Даша мало не засміялась.
— Зустріч? — він подивився на мене.
А я розширила очі і ледь помітно закивала.
— А, точно, зустріч! — спохватився він. — Зустріч пройшла добре.
— Ну воно й видно, — Даша зітхнула і закотила очі.
Напевно, подумала, що Тимур щойно з ліжка... З чужого ліжка. Але я бачила, що скоріш за все, він приїхав з дому. Все було чисте, просто не попрасоване.
Значить, він сильно проспав. Але як же можна було проспати до опів на дванадцяту і не прокинутись? Навіть без будильника просто неможливо спати так довго, коли організм звик прокидатися рано... Невже, він був десь вночі? В клубі? Знов?...
Я ледь помітно зітхнула. Невже в нього були сили їхати ще кудись після зустрічі з батьками?...  І це його я назвала працьовитим?... Беру свої слова назад: він просто дурень!
Ладно, треба тримати обличчя, дізнаюсь про все пізніше. Зараз треба підписати контракт і якомога швидше спровадити звідси Дашу...