5. Тимур|Маша. Вечеря і новини.

— О, ну нарешті ви тут, дітки! — мама одразу почала обіймати нас.

Я вже звик до такої її поведінки, але Маша була злегка здивована, тому стояла в обіймах моєї мами як стовб.

— Привіт, мамо, — усміхнувся і непомітно ткнув ліктем Машу.

— Добрий вечір, рада бачити вас в неформальній обстановці, — випалила Маша, і я ледь не розміявся.

Все ж, вона нервувала. Маша завжди ставилась до моїх завдань з повною серйозністю; і не важливо, якими ці завдання були...

— Проходьте, — мама пропустила нас всередину.

Тут вже зустрічав батько. Знов насупився, брови звів. Я бачив, як Машка буквально зжалася під його поглядом, а потім, як завжди по-доброму усміхнувся і мало не взявши нас в охапку, обійняв одразу обох.

— Нарешті приїхали! Добрий вечір! — емоційно сказав він і відпустив нас.

— Добрий вечір, — мало не хором відповіли ми.

— Привіт, — за секунду зі столової до нас всіх вийшли Артем та Крістіна.

Артем спочатку поцілував руку Машки, я ж тим часом зробив те саме з Крістіною. Потім ми з братом потиснули руку одне одному, і майже одразу мама завела нас до столової кімнати.

Мама любила готувати як на роту солдатів, а не на родину, тож стіл буквально ломився від їжі: тут була і качка, і мʼясо по французьки, і декілька видів риби, і пʼять видів салатів та ще декілька гарнірів... У мене було враження, що ми зібралися не на просту вечерю, а як мінімум святкувати новий рік, хоча до нього ще було декілька місяців.

Як тільки ми розсілися за столи, батько одразу ж запропонував тост:

— Давайте випʼємо за наше більш близьке знайомство! — сказав він, і всі ми дзеленькнулись бокалами з мартіні Асті. Мама дуже любила цей напій.

Так як я був на машині, то дозволяв собі лише один бокал на початку зустрічі, а потім зовсім не пив: безпека має бути на першому місці.

— Машо, розкажи нам, як тобі працюється на нашого Тимурчика? — запитала мама.

Вона вирішила почати з чогось нейтрального, а не одразу розпитувати про наші стосунки, і для мене це вже було певним полегшенням... Не хотілось, щоб Машка все завалила, вона зовсім не вміє обманювати...

— Насправді дуже добре, — Маша усміхнулась ніжно-ніжно, і злегка відвела погляд. — На роботі ми завжди тримаємо себе в рамках, бо інакше ніякої роботи не вийде. Авжеж інколи мене відволікають думки про нього, але ми все ж стараємось щоб на роботі наші голови були забиті тільки роботою.... Та й темп у нас такий, що насправді вільного часу практично нема. Ми навіть обідаємо рідко.

— Тимурчику, це правда? — шоковано перемитала мене мама. — Але ж обідати — дуже важливо! Ладно б ти просто не піклувався про себе, але ж Машенька! Подивись, яка вона худа та замучена, їй треба нормально харчуватись, — на емоціях сказала мама, беручи в руки тарілку з мʼясом по-французськи і кладучи Маші найбільший шматочок. — Машенько, сподіваюсь, ти їси мʼясо?

— Так, авжеж, дякую, — Маша знов миленько усміхнулась, а я не міг відвести від неї погляду. Вона грала так ідеально, що їй впору було стати ведучою акторкою, а не якоюсь сценаристкою. Я дійсно захоплювався нею в цей момент.

— Тимуре, ти за столом, припини вже їсти Машу очима, краще спробуй мʼяса по французськи, — пожартував наді мною брат, підкладаючи мені шматочок мʼяса. — До речі, ми з Кріс вирішили всиновити дитину, — буденним тоном сказав він, ніби розмовляє про погоду. — Але щоб отримати дозвіл, нам треба одружитись. Тож за тиждень в нас роспис. Не хочемо гучного весілля, будуть тільки родичі і свідки, людей двадцять максимум.

— Що? — у мами аж виделка з руки випала. — Але як? Як же приготування, замовлення ресторану, фотографа, оператора! Весілля — це вам не жарти! — мама почала махати на себе тканинною серветкою. — Господи, ну чому ви не попередили мене раніше? Я б підготувала для вас ідеальне весілля!

— Знаючи тебе, ти б запросила туди купу народу, більшість з яких ми б навіть не знали, — Артем усміхнувся. — Не ображайся, будь ласка. Але ми дійсно хочемо простого весілля, — він взяв Кріс за руку. — Ми вже і дитину обрали, знаємо, кого будемо всиновлювати. Тому поспішаємо.

— Так, — Крістіна кивнула, мʼяко усміхнувшись. — Як тільки познайомились з Олесею, одразу зрозуміли, що це наша дитина.

Тато сидів і мовчав. Я бачив, що його настрій дещо зіпсувався, хоч і не розумів чому. Новини про весілля і всиновлення, особливо про останнє, дійсно могли злегка шокувати.

Мої батьки хоч і намагались йти в ногу з часом, однак деякі їхні погляди були доволі консервативними.

Я бачив, що Артем теж переживав, хоч і намагався це приховати. Тому я вирішив підтримати брата.

— Вітаю вас, Артеме, Кріс, — я уміхнувся. — Я дуже радий за вас. Якщо буде потрібна будь-яка допомога — кажіть нам з Машею, — я взяв Машу за руку, а вона від несподіванки навіть злегка почервоніла.

— Дякую, брате, — я буквально побачив, як Артем розслабився, коли почув мої слова.

Як би там не було, як би я інколи не ревнував батьків до Артема, я все одно дуже любив його. Він завжди допомагав мені, був класним старшим братом. Мені теж хотілось зробити щось для нього. Хоча б таку маленьку річ, як підтримка у доволі спірному рішенні.