6. Тимур. Справи сімейні, а ще — ревнощі.

Вона як завжди була занадто добра... Навіть запросила заночувати в неї. Але я більше не маю користуватися тим, що ми друзі.

Можливо, я дарма затіяв усе це зі «стосунками». Але, з іншого боку... Якщо завдяки цьому вона дійсно зможе зайнятися тим, чим хоче, то воно того варте. Я дуже хотів, щоб Маша реалізувала себе.

Знав, що насправді вона страждала від того, що батьки вважали, що все, що вона любить і робить — просто гаяння часу.

Я хотів запропонувати їй зʼїхатись для підтримки нашої легенди. І одночасно спробувати зробити усе, щоб поки Маша житиме зі мною, вона написала те, що так хотіла написати.

Приїхав додому доволі швидко: за думками про машу час промайнув непомітно. Згадав, що хотів подзвонити братові. Написав йому есемеску, щоб якщо не спить, набрав мене.

Сам же пішов до будинку. Відчинив двері, зайшов всередину, скинув верхній одяг та взуття і пройшов до вітальні. Усівся на диван і подивився на телефон. Саме в цей момент він і задзвонив.

— Привіт, — сказав, приклавши його до вуха. — Як ти?

— Одразу в лоба питаєш, не схоже на тебе, — сказав Артем. — Нормально все... Ніби. Принаймні, зі мною, — він зітхнув.

— А Кріс як?

— Плакала всю дорогу додому. Вклав її у ліжко... Заснула одразу, напевно від нервового перенапруження, — він зітхнув.

— Я впевнений, що батьки приймуть ваш вибір, — сказав я. — Просто треба дати їм трохи часу. Ти ж знаєш, що вони — люди доволі консервативні.

— Та знаю... Однак від цього не набагато легше, -— майже прошепотів брат. — Дякую за підтримку. Чесно, не очікував від тебе.

— Чому? — я здивувався. — Авжеж, я не найкращий брат і все таке, однак я теж переживаю за тебе і твою родину.

— Ну це я знаю, — я буквально відчув, як Артем посміхнувся. — Просто ти рідко отак висловлюєш те, що думаєш. І це стосується не тільки мене.

— На що ти натякаєш? — не зрозумів я.

— Маша, вона поводиться так, ніби не в курсі твоїх почуттів. Хоча ви ж ніби як зустрічаєтесь...

— Ми не ніби як зустрічаємось...

Виявилось, брат бачив нас наскрізь. Він завжди був таким... Надто гарно розумів мене, хоча ми вже давно не були такими вже близькими.

— Просто прошу тебе бути трохи обережнішим, брате. Дивись не образь ту, яка дійсно дорога тобі.

— Я не збирався ображати її, — я аж насупився, коли почув його слова.

— Інколи образити можна і не збираючись цього робити, — він зітхнув. — Добре, я піду спати. Дякую, що подзвонив.

— Добраніч, — я зітхнув.

— Добраніч, — сказав брат і дзвінок перервався.

Я зітхнув і пішов у душ. Тепла вода змивала цей день, однак не думки про Машу і те, чи правильно я вчиняв.

Можливо, мені дійсно варто було відкритися і сказати їй, що вона мені подобається. Але Маша така правильна... Якби я зізнався, то вона б не змогла бути зі мною такою ж відкритою, як зараз. Не знаю, чи відповіла б вона на мої почуття, однак чомусь мені здавалось, що це б не зблизило нас, а навпаки віддалило.

Коли вийшов з душу, взяв телефон і пішов у спальню. Сто разів пошкодував, що не погодився залишитись у неї... Можливо, був би якийсь вдалий момент і я б зрушив наші стосунки з відмітки «суперфрендзона».

Зазирнув у інстраграм. Гортати стрічку було нудно, тож я одразу перейшов на профіль Маші. Маша не виставляла багато фотографій чи чогось подібного: нічого нового там не було. Однак коли натиснув на перше ж фото, то побачив під ним коментар:

«А ти зовсім не змінилась, все така ж сама красуня» — писав якийсь Дмитрій Маслов.

Я почав переглядати інші її дописи. І практично під кожним був коментар цього Дмитрія.

Маша частину з них лайкала, частину просто залишала без жодної реакції... Я не побачив жодної відповіді на коментар від неї. Чи, може, вона відповідала йому в дірект?

Як тільки думав про це, то хотілось зустріти цього Дмитрія в якомусь провулку і поговорити по душах. І нехай у нас з Машею зараз лише «фіктивні» стосунки, все одно. Мені не хотілось, щоб якийсь придурок сталкерив її профіль в інстаграмі.

Переглянувши усі її дописи за останні пару місяців і коментарі до них, я вирішив піти на профіль того хлопця. Зайшов. Він виявився СТО і виглядав небідно. Chief technical officer, або технічний директор — висока посада. Він працював на доволі відому іноземну компанію, що мене чомусь засмутило.

Хто він взагалі такий і звідки знав мою Машу? Я зайшов у фейсбук, до якого заглядав дуже рідко.

Зайшов на профіль Маші, почав серед її друзів шукати цього Дмитрія Маслова. І знайшов. Пощастило, що його профіль був відкритий і я зміг подивитися. Купа регалій і різних крутих посад при тому, що він був всього на рік старший за мене.

Подивився на школу та університет, в яких він навчався, і зрозумів, що вони з Машею, схоже вчилися разом. В школі. Однак він був старший за мене на два роки, а Маша — практично моєю одноліткою. Тобто, в одному класі вони не вчились.

Тоді чому вони спілкувались? Невже, зустрічались у шкільні роки? Маша не дуже любила розповідати мені про школу та університет, хоч я і декілька разів намагався розпитати її.