4. Маша. Батьки і діти.

Я критично роздивлялась своє відображення. Дуже хотілось справити хороше враження на батьків Тимура цього вечора.

І хоч я розуміла, що все це — просто гра, яку придумав Тимур, щоб відстрочити «серйозне сімейне життя», для мене від самого початку ця «гра» була надто хвилюючою. Напевно, тому, що я любила Тимура вже багато років. І нехай я навчилась удавати, що ми з ним просто друзі, насправді серце так і трепотіло, коли знаходилась поряд із ним.

Коли вже майже зібралась, задзвонив мобільний. Я вже думала, що це Тимур приїхав за мною на двадцять хвилин раніше, але помилилась.

Зробила пару глибоких вдихів та видихів, а потім все ж піднесла телефон до вуха і натиснула «відповісти».

— Машенько, донечко, привіт! — весело защебетала мама.

— Привіт, мамо, — усміхнулась, почувши її голос. — Як у вас там справи?

— О, у нас все добре! Даша знайшла нових спонсорів, зараз займається оформленням договору... Якщо все вигорить, то наш наступний фільм матиме найбільший бюджет в історії  українського кіно.

— Але ж хіба це не контракт з іноземною компанією? — перепитала її. — Хіба можна назвати фільм чисто українським в такому випадку?

— Авжеж, можна! Вони дадуть нам сценарій, над ним попрацюють наші перекладачі. Спочатку знімемо українською, а потім його перекладуть ще й англійською. Він буде знятий повністю українською командою і, думаю, буде мати великий успіх. А потім вже поїде в прокат в інші країни, — натхненно казала мама. — Даша — природжена бізнесвумен, коли батько стояв во главі компанії, він і подумати не міг, що твоя сестра зможе досягти такого успіху всього за рік на найвищій керівній посаді.

— Не дивно. Батько брав Дашу з собою на роботу з самого дитинства, — я зітхнула.

Це була правда. Хоч скільки б я не казала Тимуру про те, що братерські ревнощі — це все дурня, насправді я й сама, хоч і була старшою донькою, на відміну від його ситуації, де він був молодший, все одно страждала від клятої нерівності сприйняття нас з сестрою батьками...

— Тебе він теж брав, Машо, — сказала мама після невеличкої паузи. — Але ти ніколи особливо не цікавилась кінобізнесом. Хіба що писала якісь історії, ну і читала багато. Памʼятаю, як ти засіла в офісі сценаристів у чотирнадцять і переплутала там половину аркушів...

— Так, було таке, — усміхнулась. — Тоді мені захотілось написати сценарій, але батько швидко підрізав моє бажання.

— Тому що є кому писати сценарії, люба. Таких людей знайти легко. Ця робота в Україні оплачується дуже погано, а батько... Він готував вас керувати, ти маєш розуміти це.

— Так, авжеж, — зітхнула.

В нашій родині всі були помішані на грошах. І це при тому, що батьки і так були одні з найбагатших людей міста. Але їм завжди було мало... Гроші із засобу якісного життя перетворились для них в самоціль,  а я так не могла.

— До речі... Батько давно питає, як там в тебе з Тимуром?  — мама вирішила перевести тему. — Ви взагалі просунулись хоч трохи вперед?

— Мамо! Чому ви з батьком говорите про таке! Я ж розповідала тільки тобі... — розгублено та емоційно сказала я.

— Тому що ти наша донька і ми за тебе переживаємо! — так само емоційно відповіла вона. — І якщо ти не хочеш сама заробляти гроші, то має бути людина, яка зможе утримувати тебе... В сенсі, — підтримувати, підтримувати! — виправила вона себе.

— Як же мене бісить ваше ставлення, — буквально прошипіла я в трубку, і саме в цей момент мені прийшов паралельний виклик, тепер від Тимура. — Мені треба йти, поговоримо пізніше, — відбила виклик і пішла до передпокою, вдягатись.

Настрій було остаточно зіпсовано. Я дуже любила своїх батьків, була вдячна їм за освіту, за дитинство, в якому в мене було буквально все, що тільки можна захотіти, однак це все завжди скочувалось в матеріальну площину. А мені від них була потрібна всього-навсього підтримка — те єдине, чого вони так і не змогли дати. І все тому, що я не обрала «правильний шлях». Вірити в мій талант виявилось надто складно. Ну а що зробити, якщо такі люди, як вони, вимірюють все конкретними цифрами, і зазвичай саме у грошовому еквіваленті.

Тимур знов зателефонував і цього разу я відповіла.

— Вже виходжу, — сказала, навіть не привітавшись.

— Окей, — спокійно відповів він, і я відбила виклик.

Вийшла, мовчки сіла до машини.

— Машо, щось сталось? — торкнувся долонею мого плеча і подивився в очі. — Невже знов з батьками посварилась?

Я лише кивнула, відвівши погляд. Зараз чомусь хотілось розревітися, прямо як маленькій дитині. Вони ніколи не сприймали мене всерйоз і це дуже сильно ранило.

— Іди сюди, — прямо через коробку передач потягнувся до мене і обійняв, пригорнувши до себе.

— Вона сказала, що якщо я сама не хочу заробляти гроші, то має бути людина, яка «зможе утримувати мене»,— безсило прошепотіла я. — А ми з тобою... Саме це ти збираєшся розіграти перед своїми батьками. Я буду утриманкою...

— Що за дурниці, — злегка відсторонився, беручи моє обличчя в долоні, і зазирнув в очі. — Я просто подарую тобі трохи часу для втілення твоєї мети.