1. Маша|Тимур. Я ніколи і нізащо не буду грати твою наречену!

Як тільки побачила в своєму ліжку Тимура, то усмішка сама собою з’явилася на обличчі. Як би шкода не було його залишати, але треба рухатись далі. У мене не буде зросту, якщо я вічно буду залишатися його секретаркою.

Тимур спав як убитий. Інколи в нього буває... Завалюється до мене додому п’яний, розказує різне. От і вчора прийшов і заявив, що я не можу залишити його, і крім того, маю стати його нареченою. Я авжеж звикла до його закидонів, однак такого зовсім не очікувала.

Добре, що свою тираду він так і не продовжив, а просто завалився на мій диван і вмить уснув.

А вже скоро —новий понеділок, той самий, коли мали початись мої останні два тижні роботи на мого улюбленого боса. Я прийшла до нього ще недосвідченою дівчинкою одразу після університету, але за ці чотири роки вже набралась достатньо досвіду, щоб нарешті зайнятися чимось більш серйозним. Я мала амбіції колись заснувати свою власну компанію і нарешті стати незалежною.

Мої батьки ніколи не вірили в мене і всі свої надії покладали на мою молодшу сестру. Саме їй мав дістатися сімейний бізнес — одна з найбільших приватних кіностудій України.

Я ж пішла в піар з надією, що хоч на цьому поприщі зможу принаймні частково самореалізуватися творчо, і що головніше, нарешті довести батькам, що я на щось здатна. Сама я завжди любила писати, однак розуміла, що це — просто хобі і стати успішною в цій сфері практично нереально.

Навіть щоб просто отримати якийсь шанс, треба було пахати вдень і вночі, писати постійно, писати багато. І тоді можливо хоч якийсь з сотні моїх текстів нарешті зацікавить видавця.

Ще в мене була ідея написати сценарій до кіно. І такий, щоб моя рідня з руками і ногами вихопили його не тому, що я їх родичка, а тому, що це справжня бомба.

В ідеалі, я б відправила його під псевдонімом, можливо навіть під чоловічим. А потім, тільки потім, розкрилась би, що ця історія — моя.

Але життя поступово розставляло свої крапки над «і» і я починала розуміти, що всі мої «цілі» насправді просто нездійсненні мрії.

Єдине, з чим я остаточно вирішила розстатися, так це зі своєю теперішньою роботою, а точніше — зі своїм босом. Насправді, він в усьому був приємний начальник, багато платив, давав премії, доплачував за те, що постійно доводилось працювати понаднормово...

Але якось так вийшло, що ми з Тимуром стали проводити мало не по п’ятнадцять годин на добу разом. Він так захоплювався роботою, що не бачив навкруги абсолютно нічого.

Тому його вчорашній п’яний брєд стосовно нареченої мене доволі сильно здивував. Тепер залишалось дочекатись, коли він прокинеться і пояснить все.

Я зітхнула і пішла на кухню, щоб приготувати сніданок. Сьогодні була неділя, тож нам не треба було на роботу і можна було не поспішати будити його.

Можливо, хтось би назвав наші стосунки дивними, однак насправді можна сказати, що ми були хорошими друзями без усякого сексуального підтексту.

Не скажу, що він мені ніколи не подобався: коли я тільки почала тут працювати, мені дійсно здавалось, що він ідеальний чоловік: розумний, цілеспрямований, гарний собою та ще й цікавий в якості співбесідника. Можливо, тоді між нами дійсно пробігла та сама іскра...

Однак ані в мене, ані в нього ніколи не було часу на стосунки. Коли одного разу ми мало не перетнули межу, то пообіцяли одне одному, що більше ніколи в житті не підійдемо так близько до краю і краху нашої дружби і співробітництва.

Після того все пішло як по маслу...

Коли чайник закипів, я заварила чай і дістала з холодильника яйця. Хорошою куховаркою я не була ніколи, однак яєшню завжди готувала на п’ятірочку.

Дістала з однієї з нижніх шухлядок пательню, поставила на вогонь. Поки вона грілася, збила чотири яйця з молоком в омлет, додала трохи  спецій та зелені. Тимур зелень не любив, але ж треба хоч колись їсти щось корисне!

Як тільки все вимішала, то налила на пательню трохи олії, і вже за хвилину влила туди і омлет.

Дістала з верхньої шухлядки дві тарілки та дві чашки, поставила на стіл. Потім витягнула з посудомийки столове приладдя.

Хотіла вже йти будити свого горе-друга-начальника, коли він сам раптом з’явився на моїй кухні.

— Машо, невже я знов прийшов до тебе?... — він схопився за голову, яка явно боліла, і присів на стілець.

— Так, — зітхнула. — Я майже приготувала сніданок, дати тобі пігулку від похмілля?

— В тебе є такі пігулки? — здивувався Тимур.

— Купила після твого минулого візиту, — усміхнулась і дістала пігулки, а також склянку, яку одразу ж наповнила водою і поставила перед ним. — Тримай, — простягнула йому пігулку.

— Дякую, — Тимур взяв пігулку, поклав до рота і запив водою.

— Ти пам’ятаєш, що вчора сталося? — запитала прямо.

— Так... Я поговорив з батьками, вони сказали, що я надто несерйозний і ненадійний, і що вони краще довірять нашу фірму моєму кузену, ніж мені. Вони завжди його любили так, ніби він їх рідний син!

— Але він жив з тобою, як рідний брат, в їхньому ставленні нема нічого дивного, — знизала плечима.

Я ж і сама була не єдиною дитиною в родині, але більш спокійно ставилась до того, що любов батьків належала не тільки мені. Так, інколи мені здавалось, що до неї, як до молодшої, вони були менш вибагливими та більш добрими і люблячими, але все одно розуміла, що скоріш за все це були прості ревнощі.

— Чому через те, що він залишився без батьків, я маю ділити з ним абсолютно усе? — знов зітхнув, прикладаючи склянку прохолоднох води до лоба.

Оце було улюбленим питанням Тимура. Він задавав його практично кожного разу, коли знов без запитань завалювався до мене. Насправді, це навіть починало злити, однак з іншого боку, це також було мило. Бо ж Тимур завжди був сильним і серйозним на людях, і тільки зі мною та Денисом міг поділитись чимось подібним.

— Не видумуй, — твердо і лаконічно сказала Тимуру.

— Я не видумую. Якщо він одружиться, то батько подарує йому мою фірму.