Глава 9. Несподіване запрошення

Мар’ян

Я хотів зайти до неї. Хотів багато чого такого, чого хотіти не мав, бо ми з Владою тільки грали ролі, і все. Вона — акторка… 

— Які в тебе плани на завтра? — врешті-решт запитав я.

— Не знаю… На ту роль мене не взяли, на нові кастинги поки що не встигла записатися. 

— Цікаво було б якось подивитись, як ти граєш, — сказав я.

Насправді справа була не в грі Влади. Я просто зловив себе на думці, що хочу проводити з нею більше часу, і не так важливо, що саме ми робитимемо. Мені хотілось пізнати її краще.

— Ну, я в багатьох рекламних роликах знімалась, — усміхнулась вона. — Чи ти не дивишся таке? 

— Якось покажеш, — я усміхнувся. — Хай це і реклама, все одно ти ж отримала роль і все таке. Це все одно круто. 

 — Ну, я не втрачаю надію рано чи пізно отримати головну роль. Одного разу мені пропонували, але… — вона відвела погляд. — Умови були неприйнятні для мене. 

— Не платили, чи що? — здивувався я. 

— Хотіли певних послуг від мене…

— Приставали? — я насупився.

Одразу відчув злість, серце забилось частіше. Я і не думав про такий бік цього бізнесу. 

 — Ну, це звичне явище в шоубізі, — вона знизала плечима.  — Багато дівчат не бачать у цьому нічого поганого… Але мені не хотілося отримувати роль таким шляхом. Я вперта і хочу всього досягнути своїм талантом…

— Якщо до тебе знов приставатимуть, позви мене, я їм все популярно поясню, — я все ж торкнувся кінчиками пальців її долоні.

 — Добре, — вона усміхнулась. — Покличу. Але не думаю, що це повториться знову. Я переважно знімаюсь у рекламі або в якихось шоу, там таких вимог не ставлять. 

— Ти через це не хочеш пробуватись на справжні, більш серйозні ролі? — нарешті дійшло до мене.

Влада, здається, трохи почервоніла. 

 — Мені тоді було дуже неприємно, і я не хочу більше переживати чогось подібного, — тихо сказала вона. 

— Наступного разу… Якщо захочеш піти на якусь серйозну роль, візьми мене з собою, — я трохи стиснув її долоню в своїй. — При мені вони не ризикнуть. Про нас весь інтернет гудить…

— Ага, я вже читала таку версію, що я знайшла в твоїй особі “блат”, щоб стати телезіркою, — вона засміялась.  — Коли приведу тебе на проби і раптом пройду, то всі скажуть : “О, Мар’ян просуває свою протеже”...

— Ну хочеш, я почекаю десь поряд? А якщо щось піде не так — подзвониш і я одразу прийду, — запропонував я. — Хочу, щоб ти пробувалась на більші ролі. Якщо авжеж це тобі цікаво.

— Ну, цікаво, звісно… Просто в мене був ніби якийсь психологічний  ступор, я не могла наважитись прийти на проби, але тепер, можливо, й спробую…

— Це добре, — я усміхнувся і подався вперед, торкаючись губами кутика її губ і одразу ж відриваючись від неї. — Все, іди додому…

 — До зустрічі, — вона усміхнулась і вийшла з машини. Зробила кілька кроків у напрямку свого будинку, потім озирнулася, помахала мені рукою, і, нарешті, зникла в під’їзді. 

Я усміхнувся і поїхав додому… Все ж, треба було визнати, що Влада останнім часом займала занадто багато моїх думок…

***

Вночі, коли я вже збирався лягати, мій телефон задзвонив.

Я спочатку подумав, що це може бути Влада, і поспішив до мобільного, але коли побачив, хто дзвонить, то розчаровано зітхнув. Алевтина рідко дзвонила просто так…

Я вирішив відповісти, щоб вона не почала діставати батьків, бо вона могла.

Приклав телефон до вуха і одразу почув її голос:

— Як поживаєш? Щось зовсім забув про мене…

Ніби я колись проявляв до тебе якісь знаки уваги…

Я закотив очі, але вголос все ж відповів інакше:

— Все добре. Ти як? — перепитав чисто з ввічливості, щоб батьки не діставали.

— Хочу запросити тебе на день народження. Із твоєю тією… як її….

— З Владою, — відповів я. — Добре, що запрошуєш з нею, бо без неї я б точно не прийшов. 

— Ага, твоя мама так і казала, що вона зовсім задурила тобі голову, — хмикнула Алевтина. 

— Якщо маєш щось проти Влади, ми можемо не приходити, — я зітхнув. — Ти не зобовʼязана нас запрошувати, Алевтино.

— Навпаки, я б хотіла познайомитися з нею ближче… Один чоловік розповідав про неї цікаві історії..

— Які ще історії? — я насупився.

Чомусь одразу подумав про щось нехороше. Алевтина хотіла б сказати щось неприємне про Владу, ну, принаймні я так думав…

— Ну вона актриса, то й не дивно, — сказала Алевтина замислено. — Кажуть,  у них усіх шлях на екран пролягає через диван….

— Не смій говорити так про неї, — мій тон одразу став металевим і холодним. 

 — Ну, вибач, більше не буду, — сказала вона. — Чого ти злишся? Я, навпаки, мала б розгніватися, що ти розірвав наші стосунки. Але я цивілізована людина і  хочу подружитися з твоєю Владою…