Глава 8. “Я можу і звикнути…”

Мар’ян

Коли я підʼїхав до Влади, вона вже стояла під підʼїздом, була пунктуальною, що для дівчат, з якими я зустрічався до цього, було рідкістю.

Вона одразу помітила мене і пішла до машини. Була вдягнена в джинси і рожеву блузку.

— Привіт, — сказала, відчиняючи дверцята і сідаючи досередини. — Бачив, про нас знову написали в тих пабліках? 

— Привіт, — я потягнувся до неї і чмокнув її в кутик губ. — Що там написали?

— Що я переїхала до тебе, — вона хмикнула.  — Але ж фото було в моїй квартирі, тоді вже треба було писати, що ти переїхав до мене, чи не так? 

— Вони не очікували, що то може бути твоя квартира, — я усміхнувся і завів машину. — Бо зазвичай дівчина переїжджає до хлопця, а не навпаки.

— Просто я тебе попередила, бо, скоріше за все, мої батьки почнуть сипати запитаннями на цю тему…

— Ну, ми ж можемо сказати, що я приїхав захистити тебе від колишнього, — я знизав плечима. — Це практично правда.

 — Значить, так і скажемо, — вона усміхнулась. — Головне, щоб наші версії співпадали, а там розберемось…

— Це точно, — я усміхнувся.

Зловив себе на думці, що з нею було весело і цікаво навіть обманювати наших батьків. 

Якраз в цю мить ми підʼїхали до того самого будинку, де до того я впустив її до машини у весільній сукні. Ворота перед нами одразу відчинилися і ми заїхали до двору.

— Ну, ми тут… — я відчув легке хвилювання. 

 — Ходімо? — Влада повернулась до мене. — Не бійся, вони не страшні…

— Ага, — я кивнув. — Ходімо.

Я вийшов з машини, взяв букет з заднього сидіння, і відчинив дверцята перед Владою. Влада теж вийшла і поглянула в бік будинку. 

— Он мама вже напоготові, — сказала вона. — Мабуть, почула, як машина під’їхала, і вже чатує на ганку…

Я торкнувся її руки і за мить переплів наші пальці:

— Чорт, не думав, що буду хвилюватися. 

 — Ти вчора так рішуче розібрався з Максом, — Влада усміхнулась. — А я знаєш, як перелякалась? Все буде добре…

— Добре, — я кивнув, мені дійсно стало трохи легше після її слів.

Ми підійшли до будинку, і дійсно побачили маму Влади на порозі. Вона з цікавістю дивилася на мене. 

 — То ви і є Мар’ян? Приємно познайомитись,  — сказала вона. 

— Мені теж дуже приємно, — я усміхнувся і поцілував її руку, а потім вручив букет: — Це вам. 

— Ой, дякую, — сказала вона кокетливо. — Ходімо скоріше до будинку,  там вже все готове до вечері…

***

—…то у вас бізнес, пов’язаний з телебаченням? Ви певне, там і познайомились, на зйомках? Владочка у нас дуже популярна акторка… — її мама сама все придумувала на ходу, нам залишалося лише кивати головами. 

А  от її батько виглядав більш настороженим. Дивився на мене з-під лоба,» і мовчав, аж поки його дружина на мить не замовкла через те, що їй на телефон прийшло якесь повідомлення і вона відкрила його. Щойно це сталось, він сказав мені:

— Може, вийдемо покуримо? Чи ти не куриш? 

— Так, — я кивнув і встав з-за столу.— Можна. Курю на вихідних і святах. 

— Бачиш, Вітю, можна курити лише на святах, а не щодня по пачці… — почала мати Влади, а  батько скривився і швидко вийшов з-за столу, кивнувши мені, щоб я йшов за ним. 

Я пішов слідом, і вже за хвилину ми були на веранді. Він дістав пачку, простягнув мені цигарку. Ми запалили їх і після першої затяжки він запитав:

— У вас із Владою справді все серйозно? Бо в неї не допитаєшся…

— Вона мені дуже подобається, — коли я казав ці слова, то відчував, що не обманюю, це була чиста правда.

 — Чесно кажучи, той її Макс завжди здавався мені якимось підозрілим… Я думав, що він матеріально зацікавлений у шлюбі з моєю донькою…

— Він придурок, — я насупився. — Вчора навіть заявився до неї додому, пʼяний, приставав… Добре, що Влада подзвонила мені і я швидко приїхав.

— Сподіваюся, він мені більше не потрапить на очі, бо я за себе не ручаюсь, — насупився він. 

— Я сказав йому десь те ж саме, — відповів я. — Не хочу, щоб Влада знову плакала… 

— А ти хороший хлопець, — він усміхнувся. — Я радий, що вона тепер зустрічається з тобою…

— Я теж дуже радий цьому, — я кивнув. 

Це була правда. Хай ми і зустрічаємось не по-справжньому, але мені добре поруч із нею…

Влада

Коли батько з Мар’яном виходили, я провела їх занепокоєним поглядом.  Переживала, чи батько не скаже чогось неприємного. 

Мама, видно, помітила, що я сиджу мов на голках, бо запитала: 

— Переживаєш за свого нового хлопця? 

— Трохи,  — зізналась я. — Раптом він не сподобався батькові? 

— Твій батько добре розбирається в людях, — вона знизала плечима. — Він одразу зрозуміє, якщо у Марʼяна якісь корисливі цілі. Йому і Макс твій не подобався, він одразу розкусив його… Згадай, він був не в захваті.