Глава 1. Зрадливий наречений

Влада

— Ну добре, мамо, я піду, там уже чекають, — я кинула погляд на своє відображення у великому, до підлоги, дзеркалі, і залишилася задоволеною. Все було саме так, як треба. 

— Ти  в мене така красуня, — вона обійняла мене. — Але я переживаю… Хоч тобі вже й двадцять пʼять, але заміжжя — це зовсім інше життя, ти будеш жити зовсім окремо, та й батько… Ти ж знаєш, що він завжди каже… Скаже, що тепер твій чоловік має тебе забезпечувати і все таке, а твій Макс… — вона підтисла губу. 

— Ну, я й сама можу себе забезпечити, — я знизала плечима, від чого заворушилася ніжна фата молочного відтінку, що спадала мало не до підлоги. 

— Твоя творча спеціальність навряд зможе тебе забезпечити, — вона зітхнула. — Ну, будемо сподіватись, що чоловік все ж попіклується про тебе…

 — Я знаю, що Макс тобі не дуже до вподоби, та й татові також. Але вам слід змиритися з тим, що я обрала саме його. Хай він не такий багатий, як ви, але в нього ще все попереду. Я впевнена, що він багато чого досягне в житті…

— Добре, — вона зітхнула, а потім усміхнулась. — Сподіваюсь, так і буде. Все ж, він старався, навіть співав, щоб тебе викупити, хоч і не любить подібного. Сподіваюсь, він дійсно кохає тебе, доню.

 — Все буде добре, ось побачиш, — я обняла її, не стала цілувати, щоб не розмазати помаду, а тільки торкнулася своєю щокою до її щоки. — Вже  за годину я стану заміжньою жінкою… Я не можу в це повірити…

— Так, мила, — вона кивнула. — Ти маєш рацію. Все буде добре. Іди, все ж твій хлопець тебе викупив. Треба їхати до РАЦСу, щоб не запізнитись…

Я вийшла в коридор і озирнулась. Знизу лунало веселе щебетання дівочих голосів — там мене чекали мої подружки. А де ж Макс? Ніби мав мене чекати тут, щоб ми разом урочисто спустилися сходами і вийшли з будинку, сіли в лімузин та поїхали до РАЦСу. Ненавиджу всі ці офіційні церемонії, сподіваюся, це триватиме недовго, і потім можна буде, нарешті, розслабитися і відсвяткувати. А поки що все має бути ідеально, так, як я собі запланувала…

Я нетерпляче переступила з ноги на ногу. Може, Макс відійшов до вбиральні і от-от повернеться? Але хвилини збігали, а його все не було. До цієї пишної сукні не було куди покласти мобільний, тож я зараз навіть подзвонити не могла. Вже думала гукнути маму і спитати, як діяти в цій ситуації, як раптом почула чиїсь тихі голоси. Здалося, що говорить якраз Макс, але де він? Пройшла по коридору, зазирнувши в кілька кімнат, але вони були порожні. І раптом зупинилася перед дверима однієї з гостьових спалень, які були нещільно причинені. Саме звідти й чувся голос Макса. Та хоча першим моїм поривом було різко відчинити двері і зайти, почувши сказані ним слова, я зупинилась як укопана, не розуміючи, чи це правда, чи, може, якийсь дурний жарт?

—...Я і сам не хочу цього весілля. Ти ж знаєш, кохана, мені просто треба взяти під контроль фірму її батька. А там розлучусь та й все, головне грамотно все спланувати і отримати документи…

***

Я навіть подумати не встигла, що робити в цій ситуації, як моя рука сама піднялася і штовхнула двері. Прямо переді мною Макс тримав у обіймах мою кращу подругу Настю (надалі, скоріше, це буде колишня краща подруга…)

— Це не те що ти подумала! — Макс одразу ж відштовхнув від себе Настю і кинувся в мій бік і схопив за запʼясток. — Я просто перехвилювався, а Настя мене заспокоювала…

— Бідний, це ж скільки хвилювань — одружуватися, тоді розлучатися, тоді знову одружуватися, — я похитала головою. — Так і дах може з’їхати… Може мені подбати про твоє ментальне здоров’я? 

Я вирвала свою долоню з його руки,  підійшла до Насті, яка тільки розгублено кліпала очима, і простягнула їй свій весільний букет:

— Тримай, навіщо гроші на новий витрачати? Чужий наречений, то й букет хай буде мій…

— Владо, у нас нічого не було! Я кохаю тільки тебе! Це просто страх, я злякався! — заговорив Макс і спробував знов торкнутись мене, але я відштовхнула його і вибігла з кімнати. 

Сльози застилали очі, серце калатало, як шалене, мені здавалося, що мені от-от забракне дихання, бо горло перехопив якийсь спазм… Я, спотикаючись, кинулась до кімнати, яка в батьківському будинку вважалася моєю ( хоча останні роки я й жила окремо). Вхопила з крісла свою сумку, де були ключі, гроші та телефон, думала перевдягнутися, але в коридорі вже чувся голос Макса, а я не хотіла, щоб він знову намагався мене зупинити. Тому я вийшла на терасу, яка проходила з цього боку будинку, і спустилася сходами на перший поверх, це якраз була господарча частина будинку, де в цей час нікого не було. Біля кухні був другий вихід, тому я туди й попрямувала. 

Зайшла в додаток, швидко обрала пункт призначення, а мою геолокацію він визначив автоматично. Вже за мить додаток сповістив, що машина буде перед воротами будинку батьків за дві хвилини.

Обережно озирнувшись навколо і не побачивши нікого, хто міг би мене зупинити, я вискочила з будинку через “чорний хід” і за хвилину була на призначеному місці. Але таксист щось затримувався. Я нервувала, розуміючи, що з хвилини на хвилину сюди вибіжить уся моя рідня, а я цього не хотіла. 

Раптом побачила, що машина, схожа на вказану в додатку, з’явилася на початку вулиці. Але водій чомусь не спішив сповільнювати свій рух. Якийсь роззява, невже не бачить, що пасажирка стоїть і чекає? Я відчайдушно замахала руками, привертаючи до себе його увагу. Авто і справді пригальмувало.