Розділ 60. Сергій.

— Хороша вийшла вечірка, —сказав Андрій, запалюючи сигарету і підходячи до мене.

— Дякую, — коротко сказав я.

Я стояв на веранді і дивився кудись вдалечінь. В моїх руках була велика подарункова коробка.

Сьогодні я планував зробити дещо дуже важливе і, чесно кажучи, злегка переживав. Хотілося все зробити ідеально, хотілося, щоб вона запам’ятала цей день.

— До речі, що за подарунок? — здивувався Андрій, таки звернувши увагу на коробку. — Щось для Наді?

— Так, — я кивнув.

— Все ж, вона змінила тебе, — сказав брат, знов затягнувшись цигаркою.

— Напевно так, — не став сперечатися я.

— Знаєш, я правда радий за тебе, — несподівано сказав він.

— Знаю, — я знов кивнув. — Що б там не було, ти і я назавжди залишимося братами. Ці узи не розірвати.

— Що це тебе на філософію понесло? — Андрій усміхнувся.

— Хто знає, — я знизав плечима.

Андрій саме допалив цигарку.

А я поклав коробку в куток.

— Не понесеш її туди? Хіба це не подарунок?

— Хочу подарувати його тут, — спокійно сказав я.

— Цікаво, що там таке велике?

— Допитливій Варварі носа відірвали, чув таке? — я нарешті усміхнувся.— Ладно, давай вже повертатися.

Андрій кивнув і ми увійшли назад, до магазинчику. Наші родичі і друзі весело спілкувалися один із одним і я раптом зрозумів, який я все ж таки щасливий.

І справа була не тільки в тому, що я був з Надею. Надя змінила моє життя ще й тим, що тепер навколо мене були друзі і родичі, з якими раніше в мене були не дуже хороші відносини.

Та Надя і сама нарешті примирилася з мамою... Я дуже радів цьому. Тепер розумів, чому вона так сильно переживала за нас з Андрієм. Все ж, коли кохаєш людину, то хочеш для неї найкращого.

— Надь, можна тебе на хвилинку? — сказав я практично пошепки, коли був біля неї.

— Так, авжеж, — вона встала з-за столу.

— Тільки накинь пальто, — я взяв пальто і допоміг їй вдягнути його. — Підемо, —  я взяв її за руку і повів на веранду.

Закрив за нами двері, а потім взяв коробку, яку тут заховав.

Простягнув її Наді.

— Що це? — вона усміхнулася, прийнявши коробку.

— Відкривай.

— Прямо тут? — вона подивилася мені в очі, продовжуючи усміхатись.

— Так, — я кивнув.

— Добре, — вона відкрила коробку.

Всередині була купа сріблястої мішури і ще одна коробка.

— Цікаво, — вона дістала меншу коробку з більшої.

Я забрав більшу. Серце почало битися трохи швидше.

Надя тим часом відкрила меншу коробку і там знов була мішура і наступна коробочка, вже передостання.

Вона відкрила її і нарешті побачила свій головний подарунок.

Я взяв її за руку і дістав останню маленьку червонку коробочку, став на одне коліно і відкрив її переред Надею.

— Надю, — я дивився їй прямо в очі. — Я люблю тебе ще з дитинства, і зараз я розумію, що хочу провести з тобою все своє життя. Ти станеш моєю дружиною?

— Так, — я бачив, що не дивлячись на те, що їй на очі наверталися сльози, вона усміхалася. — Я люблю тебе....

Я усміхнувся і вдягнув їй на палець каблучку. Потім наші погляди знов зустрілися і я поцілував її.

Тримаючи її в своїх обіймах я розумів, що тепер все у нас буде добре....