Розділ 60. Сергій.

— Хороша вийшла вечірка, —сказав Андрій, запалюючи сигарету і підходячи до мене.

— Дякую, — коротко сказав я.

Я стояв на веранді і дивився кудись вдалечінь. В моїх руках була велика подарункова коробка.

Сьогодні я планував зробити дещо дуже важливе і, чесно кажучи, злегка переживав. Хотілося все зробити ідеально, хотілося, щоб вона запам’ятала цей день.

— До речі, що за подарунок? — здивувався Андрій, таки звернувши увагу на коробку. — Щось для Наді?

— Так, — я кивнув.

— Все ж, вона змінила тебе, — сказав брат, знов затягнувшись цигаркою.

— Напевно так, — не став сперечатися я.

— Знаєш, я правда радий за тебе, — несподівано сказав він.

— Знаю, — я знов кивнув. — Що б там не було, ти і я назавжди залишимося братами. Ці узи не розірвати.

— Що це тебе на філософію понесло? — Андрій усміхнувся.

— Хто знає, — я знизав плечима.

Андрій саме допалив цигарку.

А я поклав коробку в куток.

— Не понесеш її туди? Хіба це не подарунок?

— Хочу подарувати його тут, — спокійно сказав я.

— Цікаво, що там таке велике?

— Допитливій Варварі носа відірвали, чув таке? — я нарешті усміхнувся.— Ладно, давай вже повертатися.

Андрій кивнув і ми увійшли назад, до магазинчику. Наші родичі і друзі весело спілкувалися один із одним і я раптом зрозумів, який я все ж таки щасливий.

І справа була не тільки в тому, що я був з Надею. Надя змінила моє життя ще й тим, що тепер навколо мене були друзі і родичі, з якими раніше в мене були не дуже хороші відносини.

Та Надя і сама нарешті примирилася з мамою... Я дуже радів цьому. Тепер розумів, чому вона так сильно переживала за нас з Андрієм. Все ж, коли кохаєш людину, то хочеш для неї найкращого.

— Надь, можна тебе на хвилинку? — сказав я практично пошепки, коли був біля неї.

— Так, авжеж, — вона встала з-за столу.

— Тільки накинь пальто, — я взяв пальто і допоміг їй вдягнути його. — Підемо, —  я взяв її за руку і повів на веранду.

Закрив за нами двері, а потім взяв коробку, яку тут заховав.

Простягнув її Наді.

— Що це? — вона усміхнулася, прийнявши коробку.

— Відкривай.

— Прямо тут? — вона подивилася мені в очі, продовжуючи усміхатись.

— Так, — я кивнув.

— Добре, — вона відкрила коробку.

Всередині була купа сріблястої мішури і ще одна коробка.

— Цікаво, — вона дістала меншу коробку з більшої.

Я забрав більшу. Серце почало битися трохи швидше.

Надя тим часом відкрила меншу коробку і там знов була мішура і наступна коробочка, вже передостання.

Вона відкрила її і нарешті побачила свій головний подарунок.

Я взяв її за руку і дістав останню маленьку червонку коробочку, став на одне коліно і відкрив її переред Надею.

— Надю, — я дивився їй прямо в очі. — Я люблю тебе ще з дитинства, і зараз я розумію, що хочу провести з тобою все своє життя. Ти станеш моєю дружиною?

— Так, — я бачив, що не дивлячись на те, що їй на очі наверталися сльози, вона усміхалася. — Я люблю тебе....

Я усміхнувся і вдягнув їй на палець каблучку. Потім наші погляди знов зустрілися і я поцілував її.

Тримаючи її в своїх обіймах я розумів, що тепер все у нас буде добре....

***

Будь ласка, якщо книга вам сподобалась, підпишіться на мою сторінку!

Вже менше ніж за місяць (8.09.2021) Стартує продовження цієї книги "Зіграй мою наречену 2. Наречена для....(секрет для кого ммм))"

Шматочок обкладинки:(тут є картинка, якщо не бачите, поновіть сторінку)

ЩОБ НЕ ПРОПУСТИТИ НОВИНКУ ПІДПИШІТЬСЯ НА МОЮ СТОРІНКУ!