Розділ 54. Надя.

Я стояла перед дверима до зали, де я мала пройти остаточний очний кастинг в новий проект.

Я була щаслива, бо за цими дверима тут і зараз я планувала нарешті досягти своєї мети і отримати головну роль у серйозному проекті.

Було трохи лячно, але в цілому я була більше в позитивному передчутті...

Я усміхнулася, відкрила двері і пішла до режисера і ще трьох людей біля нього.

— Доброго дня, мене звуть Надія, я, — раптом я зустрілася поглядом з одним з чоловіків і посмішка на мить зникла з мого обличчя, однак я майже одразу повернула її. — Я прийшла на проби на роль Зіни.

— Доброго дня, — привітався зі мною режисер, — Мене звуть Станіслав Максимович, ми з Кирилом Анатолійовичем були дійсно вражені матеріалами, які нам надіслав Модест Валеріанович.

Усміхайся, Надь, усміхайся. Нічого страшного... Треба просто пройти цей кастинг і все. Просто відповісти на питання... Не панікувати.

— Так, це правда, — додав той самий продюсер, який приставав до мене мало не десять років тому. — Ваша гра і типаж — саме те що треба цьому нашому проекту. Окрім вас у нас всього дві кандидатки, але все одно саме ви — наш фаворит.

Він навіть не впізнав мене... З одного боку, я раділа, а з іншого.... Не знаю. Зараз мені просто хотілося провалитися крізь землю.

— Надю, щоб ми остаточно затвердили вас, нам треба, щоб ви зіграли декілька сцен, — звернувся до мене Станіслав Максимович, — Ви ж читали сценарій?

— Так, авжеж, — я усміхнулася.

Насправді, я навіть вивчила напам’ять декілька монологів.

— Тоді ми будемо раді послухати, — тепер вже заговорив Кирило Анатолійович....

Я кивнула і почала грати свій улюблений монолог....

***

Додому я їхала у змішаних почуттях. Сьогодні була п’ятниця, тож завтра в мене робота в акторській школі.

Я так і не почала шукати квартиру, як просив мене Сергій. Не те що в мене не було часу чи щось таке, хоча частково і це теж... Насправді, я просто не хотіла знов відчувати себе занадто залежною.

Коли підходила до будинку, то побачила його... Усміхнулася і мало не побігла.

— Привіт, — я потрапила у його обійми і  усміхнулася. — Але як... Хіба ти не мав приїхати за тиждень?

— До Нового року залишилося трохи більше місяця. Я хотів підшукати місце для аренди першого магазину якомога швидше, щоб відкритися вже в січні і, можливо, одразу знайти клієнтів.

— Я така рада, що ти тут... — я подивилася йому в очі.

— Я теж радий, — він провів кінчиками пальців по моїй щоці, а потім потягнувся губами до моїх губ.

Я прикрила очі.

Поцілунок вийшов дуже ніжним, але надто коротким...

Сергій відсторонився від мене і я знов розплющила очі.

— Квартиру ти напевно ще не шукала?... — запитав мене він.

— Ні, — я похитала головою в знак заперечення. — Тільки нещодавно закінчилися одні зйомки, сьогодні пройшла остаточне затвердження на інші, на той спільний українсько-німецький проект.

— Ти молодець, — він чмокнув мене в ніс.

— Дякую, — я усміхнулася.

— Однак навряд твоя бабуся впустить мене до тебе... — Сергій теж усміхнувся.

— Точно не впустить, — підтвердила його здогадки я.

— Може, поїдемо до отелю? — запропонував він. — Не хочу залишати тебе тут одну.

А я чогось розчервонілася, як рак. Ніби ж і доросла жінка, ще пару років і буде тридцять, але... Сергій був для мене дуже особливим чоловіком. І ми з ним ще не ночували під одним дахом вже в статусі пари...

Серце забилося частіше.

— Ні, якщо ти не хочеш, я сам поїду, ти поки зберешся і все таке. А взагалі, обіцяю, що не буду залицятися, — він усміхнувся, а потім через секунду додав. — Ну хіба що трішки...

— Так не можна, — тихо сказала я. — Бабуся, яка здає мені кімнату... Вона буде хвилюватися... Та й цей місяць в мене проплачений.

— Добре, йди туди, — він погладив мене по волоссю. — Але я сподіваюся, що за наступні пару днів ми з тобою оберемо собі квартиру. Треба щось орендувати. Ти ж хочеш жити зі мною?

— Так, — я кивнула, почервонівши.

— Що в тебе з розкладом на завтра і наступні дні?

— Завтра з обіду акторська школа. В неділю так само. Потім в понеділок мені мають подзвонити щодо того, коли і куди їхати для підписання контракту а також щодо графіку зйомок. Після проб мене таки остаточно затвердили і режисер, і продюсер.

— Ого, багато планів, — він усміхнувся. — Давай я заберу тебе завтра після акторської? Підемо десь повечеряємо.