Розділ 52. Надя.

Наступний місяць все йшло більш-менш спокійно. Мене пару разів запросили на інші проекти. В сумі приблизно десять днів з тридцяти я була на зйомках. В інші дні працювала в акторській школі. Мені довірили ще дві групи і тепер я мала заняття у вівторок і четвер ввечері і в суботу та неділю зранку(мою вечірню групу там перемістили на ранок).

Але все одно інколи доводилося просити Микиту підмінити мене. Насправді, Віталій від цього був не в захваті, але звільняти мене не поспішав; я стала чимось накшалт «обличчя» його кіношколи, бо постійно знімалася в різних проектах.

Саме через це він закривав очі на всі мої заміни.

От і сьогодні я вже вийшла з гримерної. Сьогодні я відіграла стерву-коханку. Роль не в моєму стилі, але я все одно сходила на кастинг і сподобалася режисерці.

— Надю, добре попрацювали, дякую, — сказала Ольга Володимирівна, режисер цього проекту.

— Дякую за запрошення на кастинг і на сам проект. Ця роль була цікава для мене.

— Ви виглядаєте впевнено навіть коли граєте абсолютно протилежних персонажів, — вона усміхнулася. — Мені навіть шкода, що вам весь час до цього моменту достаються не головні ролі. До речі, я відправила ваші контакти і відео з вами одному своєму другові-продюсеру, йому треба героїню для повнометражного фільму, але щоб обличчя ще не було надто відомим. Я одразу подумала саме про вас... Тож можливо він вам подзвонить. Ви ж не проти?

— Дякую, — я здивовано посміхалася. — Дуже дякую вам, Ольго Володимирівно. Авжеж я не проти...

— От і добренько....

***

Незвично, що якийсь продюсер сам шукав акторку на якусь роль. Напевно, це дуже важлива роль? Головна... Так, Ольга Володимирівна казала саме про героїню...

Однак, не факт, що я йому сподобаюся і що він взагалі подзвонить.

Вже підходячи додому я дістала телефон.

З цими новинами зовсім забула перевірити, чи не дзвонив мені хтось.

І дійсно, коли вімкнула його, то побачила, що мені дзвонив Сергій. Я спеціально йому не набирала сьогодні, бо знала, що він після весілля.

Він же навіть не запросив мене на нього... Але тільки через те, що знав, що в мене зйомки. Він робив все, щоб не відволікати мене від моєї мети. І це значило для мене дуже багато.

Я набрала його.

— О, привіт Надь, — сказав він злегка захриплим голосом.

— Привіт, — я усміхнулася, ледь почувши його голос. — А що з твоїм голосом? Невже багато кричав на весіллі? Як до речі все пройшло? Я бачила фотографії в фейсбуці, було дуже красиво...

— Та ні, не знаю, ніби не кричав, — неголосно сказав він.  — Все пройшло добре, я навіть з Андрієм поговорив. Розставив деякі крапки над «і».

— Сподіваюся, ви не сварилися?

— Навпаки, — мені здалося, що на цьому слові він посміхнувся. — Зараз мені здається, що ми, можливо, навіть зможемо подружитися.

— Правда?

— Так, стаю круглим оптимістом, прямо як ти, — тепло сказав Сергій.

— Це добре чи погано? — я тихо засміялася.

— Напевно, добре...

І саме в цей момент я почула звук повідомлення про новий лист на мою робочу пошту.

Цікавість взяла верх. Я швиденько зайшла в пошту.

— Чого мовчиш? — спитав він.

— Зараз, секунду, — сказала я.

Я дивилася на лист. Це точно було те, про що казала Ольга Володимирівна.

— Все добре? — перепитав Сергій злегка схвильовано.

— Так, почекай хвилинку, я передзвоню, — я швидко скинула виклик.

І одразу натиснула на новий лист.

«Шановна бла-бла-бла...»

Я швидко бігла поглядом рядками листа.

«...прийти на кастинг на головну роль нашого нового драматичного проекту, повнометражного фільму спільного продакшену України та Німеччини.

Просимо позвонити нам за наступним контактом якомога швидше....»

Зараз вже була майже одинадцята, тож зрозуміло, що дзвонити я буду вже завтра.

На обличчі з’явилася щаслива посмішка.

Несподівано, телефон в руках задзвонив.

Я швидко піднесла трубку до вуха.

— Пробач, що перервала виклик, — сказла я усміхаючись.

— Там все добре? — ще раз повторив він своє питання.

— Мене запросили на кастинг на головну роль... Проект спільного виробництва України та Німеччини... — злегка шоковано сказала я, сама не вірячи в те, що кажу.