Розділ 50. Надя.

— Стоп! — прокричав режисер. — Надь, в тебе надто мрійливе обличчя, — звернувся до мене Модест Валеріанович. — Ти не схожа на Марту Веніамінівну, котра злиться на чоловіка, який зраджує.

— Так, пробачте, — я кивнула. — Я вже готова.

Треба було зібратися.

Я — Марта Веніамінівна.

— Тоді поїхали. Актори масових сцен — почали. — сказав режисер. —  And Action!...

***

Сьогодні зйомки закінчувалися пізно, аж о десятій. Але допоки це було раніше дванадцятої, то проїзд додому акторам не оплачувався...

Хоча планували ми закінчити о восьмій тридцять. Та планам не завжди дано збутися.

Коли з мене зняли грим, я перевдягнулася і підійшла до усіх акторів, операторів, режисера та інших членів команди.

— Ще раз дякую вам всім за роботу, — я усміхнулася.

— Так, Надю, ми теж тобі дякуємо. Завтра нам треба зняти всього одну сцену з тобою, тож думаю встигнемо відзняти її в першій половині дня, — сказав наш режисер.

— О, це дуже добре! — я зраділа. — У мене з четвертої завтра дві дитячі групи.

— О, ти що, викладаєш? — здивувався він. — З твоїми здібностями ти б мала зніматися... Але добре, поговоримо про це наступного разу, — перебив він сам себе. — Зараз біжи додому. Ти далеко живеш?

— Не дуже, — я посміхнулася.

— Почекай, поїдеш з нашим детективом...

***

Мене дійсно довезли до самого дому. Це було дуже приємно. Я відчувала, що Модест Валеріанович цінував мене як акторку.

Приїхавши додому, я тихенько зайшла до квартири. Бабуся-домовласниця вже, схоже, спала.

Я швиденько пройшла до своєї кімнати.

Нарешті додумалася перевірити телефон.

Побачила повідомлення від Сергія, усміхнулася.

Написала йому відповідь, але він її не прочитав. Можливо, вже ліг спати.

Потім зайшла у фейсбук. Почала прогортувати стрічку і побачила фотку Германа з Алісою. Усміхнулася.

Вони обіймалися...

А також змінили сімейний статус на «у відносинах».

Подумала, що ми з Сергієм такого не робили. Хоча... Що значать усі ці статуси. Це не важливо. Ми ж зараз разом не для того, щоб спеціально показувати це. Ми просто любимо один одного.

І змінили сімейний статус не тільки вони. Також мені висвітився і новий статус Андрія та Каті.

Я подивилася на фото Андрія.

В дитинстві він завжди був дуже серйозним, постійно намагався щось довести, доказати цьому світові... Хоча ні. Не світові.

Тільки батькам, постійно їм.

Саме через це він і страждав... Принаймні, я так думаю. Людина має йти своїм шляхом а не доказувати щось якимось конкретним людям. Робити те, до чого лежить душа.

Однак зараз, коли я дивилася на його фото, то зрозуміла, що він все ж змінився.

В його очах зараз читалося щастя... Напевно, він дійсно кохає свою наречену, Катю. Сподіваюся, у них все буде добре і можливо колись в майбутньому ми зможемо подружитися.

Я дуже хочу, щоб Андрій і Сергій нарешті зрозуміли і прийняли один одного. Бо знаю, що таке коли ти не спілкуєшся з найближчими...

Я відкрила телефон, знайшла контакт «Мама».

Треба б написати їй... Або подзвонити.

Однак, зараз вже доволі пізно. Напевно не варто сьогодні...

***

Наступного дня зйомки дійсно пішли швидко і легко. Мою сцену з двох ракурсів ми зняли з першого дублю. Третій ракурс перезаписували двічі, однак  все через неправильне світло. Всі три рази його заново налаштовували.

Однак все одно Модест Валеріанович був задоволений:

— Надю, ти розумничка! Якщо на наступному проекті в мене буде гідна для тебе роль, я обов’язково запрошу тебе!

— Мені можна будь-яку, не обов’язково прямо гідну, — я усміхнулася.

Було так приємно і легко на душі.

— До речі... Я переглянув всі свої роботи в пошуках нашого спільного проекту і згадав дещо. Мені шкода, що тоді все так вийшло, Надь.

— Я знаю, — я кивнула. — То була не ваша провина.

— Все одно. Я був слабкий характером. Але більше я не такий, — він усміхнувся. — Я обов’язково зв’яжуся з тобою. Хороша робота. В тебе все вийде.

— Дякую, — я усміхнулася. — Мені дуже приємно чути такі слова від такого досвідченого режисера як ви....

***

Отак закінчилися мої перші справжні зйомки за такий довгий час. Я згдала, як сильно люблю акторство. Це були найкращі дні за останні роки... Якщо, авжеж, не рахувати всі наші дні з Сергієм...