Розділ 44. Катя.

Як тільки в двері подзвонили, я усміхнулася і торкнулася долонею живота.

Сьогодні мав бути дуже хороший вечір. Я підійшла до дверей і відкрила їх.

Одразу побачила своїх батьків.

— Мамо, тату, — я обійняла маму, потім мене обійняв тато. — Як ви доїхали?

— Привіт, все добре, — тато усміхнувся.

— Привіт, донечко.

Батьки почали роздягатися, коли в двері знов подзвонили.

— Відкрито! — сказала я, усміхаючись.

— Доброго вечора, — до нашої квартири увійши батьки Андрія.

— Доброго вечора, — я усміхнулася їм. — Давайте я вам допоможу...

***

Андрій сьогодні виглядав доволі щасливо. Не знаю, чи радів він через наші новини, чи через те, що Сергій мало не подарував йому свою частку бізнесу, але в будь-якому разі, по ньому було видно, що він нарешті задоволений.

Я усміхнуася.

Мені завжди було важко спілкуватися з його родиною саме через те, що Андрію самому це давалося нелегко.

Я не розуміла, чому Сергій, людина, яка постійно гуляє і докладає до всього мінімум зусиль, постійно добивається більшого, ніж мій Андрій, який кожну вільну хвилиночку думає над тим, що і як зробити, щоб ефективно керувати бізнесом.

Я також не розуміла, чому їх батьки замість того, щоб зіштовхувати їх лобами, просто не розділили все порівну.

Тим часом вечеря проходила спокійно. Всі гості поїли гаряче і салати і вже закінчували з десертами. Ми сиділи за столом і зараз напевно був самий час про все сказати.

Я подивилася на Андрія.

Наші погляди зустрілися і він кивнув, а потім встав зза столу.

Всі гості подивилися прямо на нього.

— Зараз тут зібралася моя родина, найдорожчі люди в моєму житті. Тож саме сьогодні я хочу поділитися з вами хорошими новинами, — він глянув на мене, усміхнувся, простягнув мені свою руку.

Я встала, прийняла його долоню і тепер ми стояли поруч, він тримав мене за руку.

— Ми з Катею за вісім місяців станемо батьками, — сказав він, подивившись на моїх батьків. — А вже за два тижні ми зіграємо весілля. Це буде тихе і спокійне свято для найближчих, запросимо всього сотню осіб.

— Це така гарна новина! — одразу зраділа мама Андрія та Сергія.

Мої ж батьки такої щирої радості свекра і свекрухи не розділяли.

Я злегка сумно усміхнулася і опустила голову. Знала що так буде.

— Вітаємо вас, — додав батько мого нареченого.

— Катю, ти ж мені обіцяла, — таки сказав батько, подивившись прямо на мене.

Не знаю, чи то через вагітність і гормони, чи то просто через розчарування у власних батьках, на очі мені вже наверталися сльози. Раніше майже ніколи не плакала. А зараз...

— Катю, ти як? — Андрій легенько пригорнув мене до себе і зазирнув мені в очі. — Зводити тебе до вбиральні?

— Ні, — я злегка усміхнулася. — Я сама, я швидко, — я подивилася на Андрія.

Від його підтримки мені завжди ставало так легко.

Я пішла до вбиральні. Вмилася. Поглянула на себе в дзеркало.

Батькові з самого початку не подобалося те, що ми з Андрієм жили разом до шлюбу... Він був людиною «старої закалки», але я все одно сподівалася, що він зрадіє... Бо ж я люблю Андрія, я хочу цю дитину. Ми планували її. Просто не знали, що вийде так швидко. Гінеколог сказала, що в моєму віці це може зайняти півроку-рік. А якщо не вийде, то треба було б звертатися за допомогою до лікаря-репродуктолога.... Я вже налаштувалася на довгу боротьбу за свою дитину, однак все вийшло буквально з третього місяця спроб.

Раптово в двері ванної кімнати постучали:

— Катю, можна зайти? — почула я голос Андрія.

— Так, заходь, — тихо сказала я.

Андрій зайшов до ванної кімнати, прикриваючи за собою двері, а потім пройшов до мене і обійняв зі спини, поклавши долоні на мій живіт.

— Дай йому трохи часу, — сказав він мені на вухо. — Я обіцяю, що все буде добре.

***

Далі все проходило більш-менш спокійно.

Після вечері, ми всі пройшли до вітальні і вирішили передивитися фотографії на телевізорі. Так Андрій намагався відволікти усіх від нещодавнього інциденту з моїм батьком.

Вечір вже здавалось, був майже врятований, всі сиділи і переглядали світлини, усміхалися і згадували різні моменти з минулого.