Розділ 42. Аліса.

Я сиділа на дивані і робила вигляд, що гортаю стрічку новин в інстаграмі. Насправді ж я спостерігала за Германом, який от уже три години сидів і обирав дублі з останньої зйомки в парку, підставляв ті, що здавались йому вдалішими, а потім знов замінював... Або ж навпаки залишав новий шматок, але тоді обов’язково знов шукав заміну попередньому. Він був такий зосереджений...

Перші дні після того, як я побачила ті фотки Наді, а потім ще й її саму та її гру в павільйоні, я думала, що він закохався в неї. Але зараз це відчуття чомусь стало проходити. Надя стала йому чимось накшалт музи, а от іскри між ними я не побачила.

Це мене трохи заспокоювало. Однак все одно він надто сильно захоплювався нею. Так, вона явно хороша акторка і добре впоралася всюди, де він її кликав, але все одно... Хіба він постійно не казав, що закоханий саме в мене? Тим паче ця Надя... Їй вже явно за двадцять чотири, вона вже мініммум пару років як закінчила університет.

Я встала з дивана і підійшла до Германа, поклавши руку йому на плече.

— Будеш чай?

— Так, можна було б випити, — кивнув він, навіть не поглянувши на мене.

— Тоді я зараз зроблю, — я якомога тихіше видихнула і пішла до нього на кухню.

Налила воду в чайник, вімкнула його, дістала заварник і чай.

Раніше мало не кожного тижня він звав мене кудись посидіти-погуляти. Ми не зустрічалися, я завжди відшучувалася на всі його натяки і навіть на прямі пропозиції, бо боялася, що так ми можемо втратити нашу дружбу... Мені була дуже важлива наша з ним дружба.

Однак коли з’явилася ця Надя, я почала відчувати себе дивно... Мені було дуже неприємно, коли він дивився на неї так захоплено, коли так само захоплено він розказував про неї, або показував матеріали, зняті з нею в головній ролі.

Щось ніби голками кололо мені прямо в серце. Це було незвично, неприємно, боляче.

Під приводом навчання і розуміння роботи режисера, я напросилася до нього в гості після пар... І весь залишок дня дивилася, як він працює. Він завжди був таким цілеспрямованим... Всього себе віддавав творчості.

Він не чекав якогось натхнення чи ще чогось. Він постійно працював і самовдосконалювався. І це при тому, що його батьки — дуже багаті і впливові люди, а він — їх єдиний спадкоємець.

Він вже давно міг мати що завгодно, а замість того вирішив йти своїм власним шляхом.

Батьки його авжеж були не в захваті від такого його вибору. Забирали картки, машину, все інше... Думали, що так змусять його відмовитися від «безглуздого хобі». Однак, Герману було все одно. Він забрав свою техніку для фотографування і більше не копійки у батьків не взяв.

Він — дуже сильний. Хотіла б я бути такою ж цілеспрямованою... Тоді, можливо, в мене б теж вийшло, як у Наді...

Спеціально пошукала про неї в інтернеті, але знайшла не так багато. Знаю, що вона подавала великі надії, однак щось сталося на одній із зйомок і після цього Надя вже не з’являлася в кіно.

Але, схоже, зараз вона вирішила спробувати повернутися, не зважаючи на те, що пройшло стільки років.

Насправді, я захоплююсь такими людьми.

Але в той самий час я розумію, що я їй заздрю. Але ця моя заздрість — не деструктивна, а навпаки. Ця заздрість мотивує мене ставати краще. Я вдячна Наді за те, що вона з’явилася тут і зараз і змусила мене рухатися вперед.

Коли чайник закипів, я залила кип’яток в заварник з китайським чаєм. Герман пив тільки цей чай, якийсь непростий молочний улун особливого сорту. Йому його завжди передавала мама... Він не брав гроші чи щось таке, однак на чай завжди погоджувався.

Першу воду з чаю я злила і потім знов залила в заварник кип’яток. Дістала дві невеликі чашки, наповнила їх ароматним напоєм.

Усміхнулася сама собі.

Потім зазирнула в ящички в пошуках печива. Знала, що інколи Герман купує собі печиво до чаю, бо ж сам китайський чай він завжди п’є без цукру.

А коли я сама додаю цукор, він каже що це якесь збочення і не можна так знущатися з благородного напою...

Я знов усміхнулася.

Все ж, хоч ми ніколи з ним не зустрічалися, чи щось таке, я вже доволі добре його знала.

Мені завжди було комфортно поряд з ним. Але нічого більшого, ніж в нас було, а саме — чогось трішки більше за дружбу, я заводити не планувала. Бо правда, завести хлопця дуже легко, а знайти справжнього друга, на якого можна покластися завжди і в усьому, майже неможливо.

Однак, коли я навіть на мить припускала, що його захоплений погляд на Надю є не просто професійним поглядом режисера на талановиту акторку, то моє серце починало битися частіше.

Я розуміла, що це неправильно. Я сама постійно відштовхувала Германа, постійно казала йому, що між нами нічого не було, нема і ніколи не буде. А тепер виходило, що я його в чомусь обманювала... Бо як тільки я побачила, ні, просто припустила, що йому подобається інша, то одназу почала ревнувати.

Так не можна.

Я маю остаточно розібратися в собі. Не хочу давати йому надію, допоки сама в собі не буду точно впевнена....