Розділ 13

Кабінет Мирослава знайшла доволі швидко. І навіть ніхто дорогою не перестрів. Зраділа і полегшено видихнула.

Чомусь, не знаю чому саме, мені не хотілося зустріти когось з сімейства Ярових. Ніби я якусь заборонену річ роблю, а не кекси з кавою несу. 

Три короткі стуки та тихе за дверима: “Проходь Ніко”

Тобто нікого іншого він й не очікував. Чудесно…

– Ваші кекси й кава, – говорю, як тільки заходжу і намагаюся не підіймати на нього очі… бо бісив вже і думаю по погляду моєму це буде видно. 

Йду до столу та підмічаю краєм ока його пильний… прискіпливий погляд. 

Грррр

– Ще щось? – запитую, ставлячи тацю.

Він тягнеться до кави, робить ковток і кривиться. 

– Холодна, – мовить, відставляючи напій. 

Серйозно? Мовчу. Всі зусилля вкладаю у свої очі – тримаю їх на місці, щоб не підкочувати до лоба. 

– Замінити? – запитую, уявляючи як перевертаю ту каву на нього, щоб точно відчув чи холодна вона. 

– Не варто, – чомусь всміхається. – Сідай, Ніко.

– В мене ще є робота, – кажу, витягуючись по струнці.

– Почекає робота. Поки твоя робота це я.

Сідаю, бо бачу, що дійсно варто таки поговорити.

– Гаразд. Певно час роз'яснити все, – кажу рішуче.

– Що саме роз'яснити, Ніко? – запитує, відкушуючи шматочок кексу. – Ммм, непогано. 

– Я не граю в такі ігри, пане Мирославе, – кажу максимально холодно, фоном дратуючись, бо кекси вийшли чудові, а не “непогані”. Гррр. 

– Кажи на мене Мир і на “ти”, будь ласка, – перебиває, не даючи договорити пропрацьовану промову. – Тут тобі не панський маєток, Ніко. Ми без викрутасів. Прості люди.

Прості люди… Ага. Вірю. 

– Так от, Мир, – не особливо пручаюся і переходжу на запропоноване “ти”. – Я не знаю що саме ти там задумав, але бачу, що добром це для мене не закінчиться. Тому поки ще не пізно, поки я тільки приїхала і не почала фактично працювати, нам варто все прояснити. Я не шукаю пригод, не вірю у романтику між мільйонером та бідною дівчиною, я проти будь-якого флірту на роботі та й поза нею не шукаю жодних стосунків. І ти або поясниш що тобі від мене треба, або я краще відразу спакую речі й першим рейсом додому. Не хочу створювати проблеми, перш за все Валентині Іванівні. 

– Ти лесбійка? – прямолінійність знов збиває мене з зайнятої позиції в розмові. 

Та шокує він мене. 

– Ні, – кажу, здивовано дивлячись на нього. 

– Недавно з хлопцем розсталася? Зрада? – продовжує вибивати ґрунт з-під ніг. Ще й нахиляється ближче. 

– Яку роль ця інформація грає у контексті нашої розмови? – намагаюся триматись. 

– Ділова яка, – хмикає, відкидаючись на спинку свого крісла. – Отже, зрада. 

– Гаразд, – здіймаюся на ноги. – Бачу, розмови в нас не вийде. Що ж… 

– Почекай, – зупиняє мене вже більш нормальним тоном. – Поговоримо прямо. Як ти любиш, Ніко. Ти дівчина серйозна, тому колами ходити тут не буду. Підмітила ти дуже точно. Мені треба деяка допомога в одному ділі… Без жодних романтичних підтекстів, – підіймає руки, немов злочинець, здається. – Лише бізнес і взаємовигода.

Сідаю. Мовчу. Чекаю продовження цього спектаклю, бо чудово розумію – яка може бути між нами бізнес історія? Кому він тут зібрався по вухах їздити? 

 – Хочеш відкрити свою кондитерську вже цієї осені? – раптом запитує. 

– Я її й так відкрию, – кажу спокійно, хоч всередині вже недобре передчуття.

– Не відкриєш, – самовдоволено всміхається. – В тебе, крім ідеї, ні гроша за душею. 

– Це лише моя справа. Не бачу сенсу…

– Ніко, я не збираюся тут на тебе якось тиснути, розслабся, – відразу ж перебиває. – Просто хочу допомогти тобі реалізувати непогану бізнес-ідею. Мріяти мало, Ніко. Я тут трохи дослідив тему… Загалом, не вдаючись в деталі., щоб стартувати, тобі треба в нас як мінімум років шість попрацювати. Але, звісно ж, ти можеш взяти черговий кредит, потім відкрити сирий магазин, який не окупиться і, продавши маленьку квартирку, ти лишишся без мрії, без житла і без прибутку.

– Це вже занадто, – закипіла просто. Поліз навіть в особисте. – Або ти зараз кажеш що від мене тобі треба, або я йду до твоєї мами. Я не наївна дівчинка, Мире. На мене маніпуляції такого роду не діють. 

– Які маніпуляції Ніко? Всього лиш опис перспектив, без деталей навіть. А від тебе мені треба маленька послуга… Зіграй мою дівчину до кінця літа.

Приїхали… 

***

Ох дівчата! Ну як ви бачите, я не втрималася й змінила назву книги. Так сильно мені запала саме ця остання фраза Мира)) 

І обкладинку оновила. Тепер все просто ідеально підходить до цієї історії)) Хвали мене моя губонько, як то кажуть)))

Зараз продочки рідше, бо хворіємо з донькою, але сподіваюсь скоро будуть частіше