Близькість

Колись у підлітковому віці він мало не згорів у власному вогні, і з того часу йому снився лише один сон. Щоразу перед очима була дошка із розміченими полями і візерунком чорних і білих круглих камінців. Він рухав або додавав новий, граючи чомусь за білих. У відповідь хтось ходив чорними. Тойя не міг підвести погляд, аби побачити, проти кого грає. Йому і не треба було. У цьому сні він грав не на життя, а на смерть.

У буквальному значенні цих слів. 

Тут ніколи не було і звуку, тільки мірне переставляння камінців, аж поки він не прокидався. І він ніколи не міг пригадати, яким був кінець гри.

...Тойя іноді не міг не дивуватися, із якими людьми його могла звести доля. Тільки нещодавно він мав змогу вперше зустрітися із однокласниками свого наймолодшого брата обличчям до обличчя. Тоді він дивувався тому, якою різноманітною бувала природа людей і мусив тримати при собі язика, аби сердитий і втомлений життям класний керівник не обійняв його шию своїми бинтами до хрусту. Тепер доводилося мати справу із колегою — вже колишнім — усіма обожнюваного Яструба. 

Чудовий і тихий герой Бум, якби ж то він не продавав конфіденційну інформацію шайці і не закладав як ненормальний вибухові сюрпризи у клубах із недитячим призначенням. Тойя вже мав при собі цілий запас жартів, які по розумовому рівню мали опустити його в очах оточення нижче плінтуса, і лише безперервна черга вибухів рятувала Бума від травми мозкового апарату. 

— Твій жалюгідний вогонь не завдасть мені шкоди, — бубонів невдаха-шпиг, і доводилося напружувати вуха, щоб розібрати слова. — Герой Дабі не має проти мене ніяких переваг. Здавайся. 

— Е-е? — знущально протягнув він і з темною насолодою спостеріг, як Бума враз перекосило. — Здається, ти щось патякаєш, але я ні чорта не чую, — і ніхто не міг звинуватити його в брехні. 

Бум чудово знав свої слабкі сторони в бою і встановив дистанцію, з якої легко було уникнути атаки вогню Тойї і закидати порядних героїв травмонебезпечними феєрверками не для дітей. Вузькість простору між будинків шанси на перемогу не те що не додавала, а зменшувала у геометричній прогресії.  

— Ти помреш, — бум — розірвалася граната уламками над головою, — у Яструба не буде напарника, — бам, — і більше ніхто не тягнутиме його донизу. 

— Ні, ти точно береги поплутав, — обурився Тойя, змієм крутячись між осколків. — Після цього я вимагатиму компенсацію в крилатого, у планах не було слухати маразм фанатика, — після цього на голову посипався цілий дощ феєрверків, і на найближчу хвильку довелося припнути язика. 

Власний вогонь завдавав більше шкоди йому самому, ніж Буму. Дабі із похмурим задоволенням обіцяв собі як слід пропекти фанатика за найближчої можливості до хрусткої скоринки.  

Враз усе спинилося, а після фінального «бах» почулися звуки захопленого в полон злочинця. Червоні пір’їни майже романтично затискали його рота і знерухомлювали собою усе тіло в цілях безпеки. Дабі буденно змахнув пилюку з куртки: 

— З тебе курячі крильця. 

— Із сиром. 

— Ясна річ. 

Він озирнувся. Яструб мило усміхався, ховаючи руки в кишенях, ніби це не він скинув роботу на свого дорогоцінного партнера. Тойя думав про те, щоб в якийсь день зникнути десь в Європі на тиждень, і хай інші герої бігають підпіллям і ловлять знахабнілих щурів. 

— Тільки я візьму всього лише два. Спочатку доведеться общипати, але я терплячий. 

Герой номер два витягнувся в обличчі і стряхнув своїми поки що цілими крилами, а тоді розширив очі, і його рот сформувався, щоб сказати «Дабі». Разом із тим шкіра враз вкрилася добре знайомим холодним відчуттям, як коли смерть знову збиралася взяти його за горло. Тіло зрушило вперед раніше, ніж сформувалася думка, зачепило із собою Яструба і закотилося за ріг будинку за мить, перш ніж пролунав порівняно неголосний вибух і запанувала тиша. 

Вони повернулися назад, щоб стати свідками жалюгідної сцени. Колишній герой на ім’я Бум покінчив із собою. 

— Ти добре зреагував, — похвалив Яструб. 

— Жити всі хочуть. 

— Але не він.

Ха.

Дабі змовчав, дивлячись на обпалене пір’я, яке до останнього сковувало Бума і постраждало після вибуху. Відчуття мали передатися Яструбу. Відчуття, як вогонь зжирає плоть, було знайомим. 

З моменту його гри зі смертю йому снився лише один сон. З того моменту він завжди відчував, коли знову наближався до неї.