Сумочки

Фуюмі окинула поглядом новеньку сумочку і звела очі до небес, видно, просячи у богів терплячості для себе і мудрості для брата. Той міг тільки червоніти, все більше шкодуючи про свій вибір. 

— Нейтральні кольори, — повторила вона. — Нейтральні, це не синій! 

— Він гарний, — насмілився заперечити Нацуо, який вже шкодував, що не дав сестрі обрати подарунок за себе. — І в нашу першу зустріч в неї була синя сукня.

Фуюмі заплющила очі і порахувала до трьох запотиличників, які теоретично мали пробудити в її брата хоч краплю уважності і розуму. 

— Стиль — це не вдягнути усе одного кольору! Хочеш сказати, до синьої сукні пасуватиме синя сумочка?

— Так?..

— Любий Тодорокі Нацуо, ти явно не слухаєш свою сестру, — скипіла фея Фуюмі. — Марш всередину, будеш обирати подарунок знову. У мене на очах. Зараз.

Хлопець міг лише втягувати голову в плечі, вибачливо усміхатися і раз у раз вибачатися. А потім його обличчя витягнулося у здивуванні і зародку паніки. 

— Зажди, а де Шото? 

Тепер і старша сестра заозиралася, обидвоє вони крутили головами, поки не побачили знайому червоно-білу маківку поруч із — це було несподіванкою для обох — Дабі із фірменою усмішкою. Виявляється, поки двоє були зайняті суперечкою, Шото помітив брата у натовпі і тихенько, поки ніхто не бачив, вилучив момент для утечі.

— Не схоже, що ви скоро закінчите, — протягнув Дабі, підтягуючись до них разом із Шото.

Фуюмі скористалася цим моментом, щоб проявити причину суперечки.

— Ну і дурість ти втнув, — весело пирхнув Дабі, вислухавши сестру, поки рум'янець поволі поширювався шиєю Нацуо. — Я в це лізти не буду, дурний мій брате. Здається, ти хотів зробити дівчині гідний подарунок? Прапор тобі в руки, Фуюмі, він весь твій. 

Нацуо озирався на старшого брата кожен крок із виразом болісної зради на обличчі, поки не щез із сестрою в магазині. Було видно крізь скляні вітрини, як фея мало не за вухо тягне хлопця вздовж полиць повз здивованих консультантів. Із виглядом «справу зроблено» і «допомагати людям так складно» Дабі опустився на найближчу лавку, і Шото підтягнувся ближче, усе ще озираючись на магазин, де зникли їхні родичі, із виразом легкої стурбованості. 

— То що таке нейтральні кольори? — перепитав він. 

— Добре ж ти слухав. 

— Я не слухав, — щиро заперечив Шото. 

Його брат витримав паузу і махнув рукою, мовляв, цього вже не врятувати. 

— У Фуюмі запитаєш, якщо, звісно, вона не з'їсть тебе, — Тойя розтягнув губи в лінивій усмішці, витягуючи перед собою довгі ноги. — Вона краще знається на цих модних штучках. 

— Я гадав, ти теж щось про це знаєш. Ти добре вдягаєшся. 

— Ясна річ, — відказав Дабі. — Але достатньо не вдягатися як лайно на паличці, і люди вже вважатимуть, що в тебе є смак у одязі.

Згодом у полі зору знову з'явилися Фуюмі і Нацуо, в обох руки були зайняті подарунковими пакетами із накупленими подарунками. Вони закуплялися достатньо довго, щоб їхні два брати встигли відійти до кав'ярні і випити кави і з'їсти по десерту за рахунок Тойї, і тепер обидвоє були достатньо задоволені життям, щоб мати імунітет до чужого роздратування.

— Це справжнє пекло, — пожалівся Нацуо пошепки братам, варто було дівчині відволіктися на щось у натовпі. — Вона називає чотири абсолютно однакових кольори різними!

— Можливо, тобі варто звернутися до окуліста, — ліниво відказав Дабі. — Це може бути дальтонізм.

— Це тато, — раптом влізла Фуюмі.

— Який ще тато?

Замість відповіді дівчина ткнула пальцем у натовп, і сімейство Тодорокі справді побачило громіздку фігуру Енджі Тодорокі у цивільному костюмі, який сунув у їхній бік, навіть не підозрюючи про можливість зустріти своїх дітей.

— Що він тут робить? — здивувався Нацуо. — Хіба в нього не робочий день?

Йому ніхто не відповів. Усі мовчки спостерігали за Старателем, а той, так і не помітивши їх, зайшов у магазин.

У магазин сумочок.

У магазин, звідки повернулися Нацуо і Фуюмі хвилину тому.

Нацуо і Шото перезирнулися, помічаючи, що старший брат десь зник, а Фуюмі мовчки послідувала за батьком.

Дабі пирснув, визираючи із-за дерев'яної спинки лавки:

— Сподіваюся, Старатель теж страждає на дальтонізм.