ЕПІЛОГ. ЯК МОТУЗКА НЕ КРУТИСЬ

Найважче Кіллорейну давалася дорога з казематів в каменоломні і назад. Коли, на кожному кроці оступаючись і ризикуючи звихнути ногу, шкутильгаєш по нерівній кам'янистій стежці в важких кайданах, які сковують рухи і б'ють по п'ятах, калічачи і розтираючи до крові гомілки, — в такі хвилини несвобода відчувається гостріше за все.

Весь день трощити каміння теж було справою нелегкою. Тут, в горах, постійні вітри піднімали кам'яний пил, сипали в очі гостру крихту, набивали її у волосся, вуха і ніс. Але це була робота, — нехай важка, але робота, — до якої Джек був звичний з дитинства. А дорога в кайданах — ось це справжня каторга, якої, як здавалося Кіллорейну, не буде кінця…

Коли на сходах пролунав постріл, він відразу зрозумів, чим все закінчиться. Не встиг ще розвіятись пороховий дим, як в таверну прискочили констеблі. Захищаючись від озброєних тесаками і кастетами вантажників, Кіллорейн одного з них штрикнув ножем, іншому відкусив палець. Але констеблям він чинити опір не став, щоб не погіршувати свого становища. Ще добре, що йому вистачило витримки не скористатися револьвером, інакше б смертної кари йому було не минути.

Гарретту майже вдалося втекти, але, невдало вистрибнувши з вікна, він звихнув ногу і не зміг забігти далеко. Відбиваючись від розлюченого натовпу, він теж доклав до справи ножа. За півгодини два дужих констебля притягли його і кинули до буцегарні, де вже сидів Кіллорейн.

Браун був мертвий, але поліція навіть не намагалася шукати того, хто зламав йому шию, уперіщивши стільцем по голові. У містечку їхня четвірка була чужинцями, а білявому Джону, чиї підозри, як він вважав, повністю підтвердилися, більше ніяких доказів їхньої провини і не було потрібно. Він готовий був пристрелити їх обох без усякого суду. Причому, зовсім неясно, чим він був більше розлючений — смертю брата чи пропажею скриньки, що зникла, не залишивши і сліду.

Якщо б рано вранці Кіллорейна з Гарреттом не забрали в сіднейську в'язницю, Джон би живими їх не випустив.

Яке ж було їхнє здивування, коли на допитах вони дізналися, що Альварес живий і утримується тут же, в сіднейському тюремному госпіталі. Але ні на суді, і ніколи після, вони його не бачили.

Суд був швидкий, дістатися істини ніхто не прагнув. Обидва пірати продовжували гнути лінію про Морського Птаха і пожежу на судні, але ця частина їхньої біографії вже нікого не цікавила. Суд відразу встав на бік «добропорядних» переселенців і прийняв версію подій, запропоновану поліцією. Їх з Гарреттом визнали заводіями і учасниками кривавої бійки, в якій загинули люди, і засудили на 20 років каторжних робіт в ножних кайданах. Альвареса за вбивство вільного громадянина Австралії засудили до шибениці з приведенням вироку у виконання після вилікування засудженого.

Більше вони про нього нічого не чули ...

***

Нарешті, каторжани дісталися каменоломні.

Біля видовбаного в твердій породі уступу було складено інструмент — кирки, ломи, клини та інші пристосування для відколювання і трощення породи.

Сьогодні Кіллорейну дісталося кайло, каторжани розбирали важкі молоти і ломи. Їхнім завданням було відколювати куски твердої породи і вантажити їх на вози. Потім камінь везли в місто і використовували для будівництва.

Сідней швидко розростався, новим вільним поселенцям було потрібне житло.

Від одноманітної монотонної роботи Кіллорейн втрачав відчуття часу. Іноді, тягаючи до возів каміння, він переставав розуміти, що так відтягує його плечі і боляче впирається в спину — важкий мішок з кам'яною крихтою чи пузатий глечик із золотом…

Так вийшло, що на каторзі вони з Гарреттом були кожен сам по собі. Хоча їх і відправили в одну колонію, але жили вони в різних бараках і майже не спілкувалися. Кіллорейн не вірив, що Люк непричетний до зникнення скрині Альвареса, а той вперто не хотів визнавати, що приклав до цього руку…

Одного разу вночі каторжан розбудили постріли.

Ранком їх вивели на майданчик перед бараками і оголосили, що при спробі до втечі було застрелено каторжника Люка Гарретта, якому якимось чином вдалося позбутися кайданів. Але, знаючи здібності Гарретта, який міг змайструвати відмичку навіть з іржавого цвяха, Кіллорейн нітрохи цьому не здивувався.

Щоб показати каторжанам, що чекає тих, хто зважиться на втечу, цього ранку їх повели окружною дорогою. Місце трагедії було видно здалеку — на сухій вигорілій траві, біля самого краю обриву, червоніла кривава пляма.

Каторжани один за одним брели вздовж укосу, який круто обривався в море. Хто плював вниз, хто побожно хрестився і шарахався від краю бескиду, хто, боячись зазирнути в прірву, закривши очі шепотів молитву.

Низка каторжан йшла не зупиняючись, і Кіллорейн мав близько хвилини, щоб розгледіти труп товариша. З висоти двох сотень ярдів мало що було видно. Далеко внизу, в труднодоступному місці, неспокійні хвилі мотляли проміж гострим камінням понівечене тіло ледь прикрите залишками одягу. Звідси воно мало чим нагадувало труп людини.

Кіллорейн звернув увагу, що для кульового поранення кривава пляма на траві була занадто великою. Хіба що Гарретт лежав тут, стікаючи кров'ю, доки наглядачі не скинули його вниз. Але навіщо їм скидати тіло, якщо вони могли привезти його до бараків і виставити на загальний огляд для науки іншим? А може, Люк сам сповз в прірву, не бажаючи діставатися переслідувачам?