ГЛАВА 35. ІЗГОЇ. ДО ДАЛЕКОЇ ЗІРКИ

Глухі звуки Тангі-Моана скликали мешканців острова в марає. Утробний гуркіт великого ритуального барабану, схожий на гул землі, який сповіщає про те, що насувається шторм, кидав людей в священний трепет.

Всі знали, що готується велике дійство.

Помічник Тохунги розмірено бив голою п'ятою по тонкій дошці, якою було накрито величезну калебасу, встановлену ​​в ямі приблизно три фути завглибшки. Пересуваючи по дошці другу ногу, він міняв тембр звуків, і акомпанував собі, клацаючи щелепою людського черепа, що тримав його в руках. Другий помічник в цей час розкладав по кутах марає багаття, так щоб в центрі залишився майданчик на зразок сцени.

Перед марає лежав величезний жертовний камінь у формі диска п'яти кроків в поперечнику з діркою в центрі. Він був схожий на жорно гігантського млина. Остров'яни, що підходили один за одним, клали на нього підношення — здебільшого фрукти, квіти, віяла і циновки з кокосового волокна — і сідали великим півколом перед входом в святилище.

Волосся на обличчі й тілі острів'яни ретельно вискубували, а густе, блискуче, як воронове крило, волосся на головах у них було зібране з нагоди свята в чудернацькі буклі і кокони. У жінок брови було підведено червоною вохрою, у чоловіків — білою опокою. Їхні міцні, покриті татуюваннями тіла блищали, натерті кокосовим маслом або розжованим ядром горіха, і над усім зібранням стояв густий нудотний запах кокоса — запах ситості і достатку, в який впліталися ніжні аромати квітів. Квіти тут були всюди — у вигляді вінків на головах і намист на шиї. Вони були на дорослих і дітях, на чоловіках і жінках, в волоссі, за вухами, в вухах і навіть в носі.

Пеіа, що стояв віддалік, за спинами присутніх, замилувався своїм народом.

Коли всі мешканці зібралися і розсілися перед святилищем, вони почали плескати в долоні і стукати пласкими раковинами в такт розкатам Тангі-Моана.

У сутінках пролунали дробові удари шаманського бубна, і на майданчику спалахнули багаття. З темряви, наче нізвідки, виринула постать Тохунгі в повному ритуальному вбранні. Голову і обличчя шамана закривав високий ковпак з тапи, на вершині якого було закріплено прикрашений скальпом людський череп. Стегна і плечі прикривали пов'язка і коротка накидка, на руках, ногах і шиї красувалися такі ж, сплетені з чорного людського волосся, манжети. Підстрибуючи і пританцьовуючи, Тохунга відбивав ритм Тангі-Моана, стукаючи в бубон із туго натягнутої акулячої шкіри.

Помічник відклав череп і взяв в руки сурму із гомілкової кістки людини з єдиним пробитим в ній отвором. Залунав протяжний тужливий свист, що повис над зібранням на одній шаленій ноті.

Одним з ритуальних атрибутів шамана була магічна сітка, що уособлювала священну сіть Мауну, якою, як свідчила легенда, Великий Тане впіймав їхній острів і витяг його з безодні на поверхню Моана. Лише за допомогою цієї сітки можна було зловити злих духів акуаку, що підкрадаються в темряві. На них, згідно з легендою, перетворюються душі злих людей, що втекли від господині царства мертвих Міру, щоб і після смерті докучати живим, насилати на них порчу і приносити нещастя.

Час від часу Тохунга закидав в темряву свою сітку і, зображуючи зусилля, з якими рибалка тягне повний невід, витягав її з пітьми повну людських черепів. Народ охкав від страху, діти верещали.

Тохунга біснувався, освітлений вогнями марає, а навколо нього, справляючи свій власний танець, маяли пасма людського волосся, що з нього складалося його вбрання. Вони рухалися немов самі по собі, ніби з темряви до нього простягала щупальця зграя спрутів, що його оточили. Шаман рухався з такою швидкістю, що все його тіло, здавалося, стало аморфним, перетворилося на напівпрозорий згусток вогню і диму. У химерній грі світлотіней воно то зіщулювалося до розмірів потворного карли, ховаючись між каменів марає, то грізним велетнем нависало над зібранням…

— Іа ора на, арікі, — тихо промовила Таура.

Пеіа здригнувся. Він не помітив, як оточена темрявою до нього підійшла провидиця. Ніхто не смів наблизитися до вождя, тим більше заговорити з ним, не спитавши дозволу у його слуги і охоронця теуру, але Таурі дозволялося багато такого, що для простих смертних було найсуворішим табу, і теуру просто не наважився її зупинити.

Пеіа кивнув. Сьогодні він теж був в святковому вбранні — його біла хутряна накидка світлою плямою виділялася на тлі глибокої тропічної ночі, в руках він тримав спис тайаху, а на його царственій голові красувався королівський вінець — священний атрибут арікі, прикрашений фігурками Тане і тікі, вирізаними на пластинах з черепахового панциру.

— Уже вирішив, куди подасися? — запитала чаклунка.

— Ще розмірковую, — замислено промовив Пеіа. — Еірагі занадто просто — ще не закінчиться сезон дощів, як канаки прийдуть туди в пошуках нашої мани. Хорошим домом міг би бути Рапа-Нуі, але це занадто довга подорож. Боюся, не всі діти витримають.

— Чи витримають плавання діти, залежить від волі Тане, але воїни канаків витримають напевно. Вони в першу чергу стануть шукати тебе саме там, — зауважила провидиця. — Гадаю, тобі варто направити свої мотої ближче до сонця. В тій стороні лежить чимало моту, серед яких буде легко загубитися.

— Мабуть так, — відповів арікі. — У нас ще буде час поміркувати.

— А що збираєшся робити з черепами предків?

Він вже думав над цим. У глибокому колодязі під камінням аху за багато століть накопичилося черепів напевно більше, ніж на острові росло дерев.