ГЛАВА 34. ЖОВТА ЛИХОМАНКА

Попри розкриті навстіж вікна і двері у тісному залі таверни було задушно. Нерухоме, нагріте за день повітря було щедро приправлене густим тютюновим димом і хмільним запахом пива. Сонце сідало пізно, і свічок ще не запалювали.

Потягуючи ель, що вже встиг нагрітися, Браун спостерігав за грою.

Він зробив великий ковток і відіпхнув одного з роззяв, що надто вже насідав на стіл. Добра дюжина їх товклася за спинами гравців, чекаючи на свою чергу спробувати щастя і зайняти місця тих, хто програвся.

Сезон збору цукрової тростини місяць як закінчився, і людям залишилася одна розвага — товктися в таверні і протринькувати зароблені гроші.

Вечорами, після закінчення роботи в порту і на цукровому млині, сюди сходилися охочі перекинутися в карти чи метнути кості, а також просто глядачі, які воліли за кухликом елю поспостерігати за грою. Ставки були високі, деякі примудрялися за один вечір спустити весь свій сезонний заробіток. Багато із постійних відвідувачів були досить вправними гравцями і не поступалися цим талантом Кіллорейну, який досі залишався в грі і навіть непогано себе почував.

Менш досвідчені в цій справі Браун і Гарретт в перший же вечір перейшли до компанії глядачів. Вони сиділи по різні боки столу і спостерігали за тим, щоб нікому з гравців не спало на думку шахраювати. Але тут цим не бавилися. Минуло зовсім небагато часу, як в Порту Макворі було скасовано колонію для висланих каторжан, і тутешній народ — здебільшого ті самі колишні каторжани, а нині вільні поселенці — ще не звик покладатися на допомогу правосуддя і довіряти свої проблеми владі. За неповагу до опонента кривдник ризикував поплатитися на місці. Це було цілком у дусі тутешніх традицій.

— Агов, пробко! Запиши на мій рахунок три келихи елю цим невдахам! — гучно гаркнув здоровезний рудий чолов'яга і розкотисто зареготав, грюкаючи величезним кулачищем по столу так, що з нього посипалися мідяки, а пивні кухлі затанцювали навіть на сусідніх столах.

Йому сьогодні щастило.

Це був бригадир портових вантажників, Біллі Дарм, який нещодавно разом із матір'ю і молодшим братом приїхав до Австралії вільним колоністом. Його бригада майже в повному складі навідувалася сюди щовечора. Хтось іноді сідав грати, але, здебільшого, друзяки шумно підтримували свого боса, нагнітаючи азарту і піднімаючи зацікавленість до гри у решти присутніх. Вони трималися однією командою і часто дозволяли собі зайвого.

Браун з Гарреттом були свідками того, як одного п'яничку, який програвся, але відмовився звільнити місце за столом, четверо кремезних хлопців з бригади Біллі розгойдали за руки і за ноги і викинули з таверни так, що, перелетівши через дорогу, бідолаха головою вибив дошки огорожі на протилежному боці вулиці і так і пролежав до самого ранку, застрягши в паркані…

Навіть хазяїн таверни не ризикував ставати у них на заваді. Дехто подейкував, що з тих пір, як брат Біллі пішов служити в поліцію, той зовсім втратив совість і сором…

Сьогодні рудий блефував, постійно граючи на підвищення. Його суперники один за одним виходили з гри, не в змозі зрівнювати такі високі ставки. Зрештою, проти нього залишилися тільки літній докер з сивою чуприною і Кіллорейн, в якого запас монет танув на очах. Адже це були майже всі їхні гроші, не враховуючи того, що містилося в скрині Альвареса…

Звісно, аби не цей божевільний молокосос, сундучок разом з його вмістом і всіма секретами, які приховує від них Альварес, міг би вже бути їхньою з Кіллорейном власністю. Треба було просто залишити іспанця на шхуні, поки він лежав у гарячці. Але варто було Артуру лише натякнути, що такого зручного випадку їм може більше не трапитись, як цей навіжений вихопив з кобури Альвареса револьвер і заволав, що пристрелить будь-кого, хто доторкнеться до скрині перш, ніж капітана буде спущено в шлюпку.

От тобі і маєш… недооцінили вони хлопця… недооцінили…

Що їм з Кіллорейном лишалося робити? Не топити ж скриню разом зі шхуною. Звісно, можна було спробувати прирізати хлопчака, але проти револьвера не посунеш. Та й не хотілося Артурові залишатися єдиною скалкою на шляху Кіллорейна до скарбів. Мабуть Джек теж вирішив не лізти на рожен, і, спустивши Альвареса в шлюпку, вони поквапилися відійти на безпечну відстань від охопленого полум'ям судна.

Доки вони веслували до берега, їхній вчорашній юнга — як конвоїр — з револьвером у руці сидів на стерні…

Гарретт постійно замикав кімнату, не даючи решті підібратися до скриньки. Але, незважаючи на візит доктора, хвороба не відпускала Альвареса, отже, нічого ще не закінчено, — міркував Браун…

Хлопчина, який допомагав хазяїну таверни, приніс і запалив свічки.

За сусіднім столом гра закінчилася, і глядачі разом пересунулися до столу, за яким зійшлися Кіллорейн і Біллі. Обидва були завзятими гравцями і вже третій вечір мірялися таланом. Боротьба йшла з перемінним успіхом, але сьогодні рудий впіймав кураж і, використовуючи свою величезну перевагу в грошах, мабуть вирішив поставити в їхній суперечці крапку.

Ось вже і літній докер вийшов з гри…

В наступній роздачі Біллі підняв ставку так, що Кіллорейн був змушений викласти останні гроші. Але, всупереч правилам, замість того, щоб відкрити карти, він недбало жбурнув на стіл невідомо звідки виниклу у нього в руці золоту монету…