ГЛАВА 33. ПОРТ МАКВОРІ

Альварес лежить на мокрому піску, голосно щебечуть птахи. Горло саднить, плече ниє, в спину нещадно палить сонце. Намоклий одяг нагрівся, босі ноги лагідно лоскоче прохолодний приплив. Сліпуче сонце просвічує крізь закриті повіки, від чого перед очима пливуть райдужні кола. Раптом його закриває чиясь тінь…

Здригнувшись Дієго прокидається. В грудях калатає серце, в змучений хворобою мозок ледь просочується свідомість. Мокрі простирадла під ним зібгані, зім'ята нічна сорочка змокла від поту. Не відкриваючи очей, він повільно приходить до тями, намагаючись збагнути, де знаходиться.

Він лежить в ліжку, на суші, — моряка неможливо обдурити, він завжди безпомилково визначить відсутність хитавиці, і навіть в штиль не сплутає корабельну койку із ліжком на твердій землі… — повітря насичене запахами тютюнового диму і якоїсь їжі. У головах докучливо дзижчить і гулко б'ється в шибку настирлива муха. Звідкись ізнизу лунають збуджені голоси…

Кімната в таверні — приходить на допомогу пам'ять.

Не підводячи важких повік, Альварес обережно сідає на ліжку, ледь долаючи нудоту і запаморочення.

Повільно повертаються думки.

Це Порт Макворі. Вони тут вже другий день… чи третій…

Після кожного нападу лихоманки все важче стає відновити в пам’яті ланцюжок подій. Гарячка немов шар за шаром спалює спогади, з кожним нападом залишаючи все більш обвуглені головешки, доки не перетворить їх на суцільну чорну золу…

Намагаючись відігнати нудоту, Альварес кілька разів глибоко зітхає.

Човен…

Він згадав, що коли прийшов на короткий час до тями, друзяки витягали його з човна на безлюдному березі. Так і було — тільки-но йому доповіли, що на обрії з’явилися береги континенту, він наказав спустити шлюпку, а потім підпалити і затопити шхуну…

Підпалити?..

Щось суттєво важливе постійно вислизає із хворої свідомості Альвареса. Щось пов'язане з назвою…

Він наказав обвуглити борт човна, щоб на ньому неможливо було прочитати слово «боцмана». За його легендою вони на шхуні Морський Птах йшли в Сідней з американського порту Сан-Дієго. Він був пасажиром, а його друзяки матросами. Шхуна загорілася на підході до материка, і врятуватися вдалося лише їхній шлюпці. На рейді Сіднея мали б бачити дим і, на випадок чого, змогли б підтвердити…

Але це виявився Порт Макворі — невеличке поселення колишніх каторжан, яке лежало в гирлі річки Гастінгс, на цілих дві сотні миль північніше за Сідней. Аби не ця хвороба, він би нізащо не схибив так набагато. Поталанило ж йому підчепити цю заразу в такий незручний час…

Дієго не пам'ятав, як вони залишили судно, — від гарячки прокинувся вже в шлюпці. У нього було таке відчуття, ніби все це відбувається з кимось іншим і він лише спостерігає за всім збоку — човен, що віддаляється від місця трагедії; Кіллорейн з Брауном на веслах; він, який лежить на рибині; перед ним з револьвером в руці сидить Гарретт. Повернувшись боком, хлопець через плече спостерігає за тим, як повільно занурюються під воду обгорілі щогли Птахи боцмана, над якими піднімається чорна хмара диму. По його щоках горохом котяться сльози…

Чому у нього мій револьвер? — насторожився Альварес і відкрив очі.

Крізь невеличке засиджене мухами віконце в маленьку кімнату з двома низькими ліжками і тумбочкою між ними зазирало яскраве світло вечірнього сонця. Невисока шафа для одягу і об'ємна скриня біля стіни займали весь вільний простір, залишаючи лише вузький прохід до дверей. На поясному ремені, що висів перекинутий через бильце ліжка, кобури не було.

Альварес, який вже почав панікувати, сунув руку під ватний матрац і, намацавши холодну сталь револьвера, заспокоївся.

На тумбочці біля ліжка, між тарілками з якимись недоїдками, стояла чималенька аптечна склянка, наполовину заповнена прозорою рідиною. До вузької шийки мотузкою була примотана етикетка з написом: «Засіб від жовтої лихоманки доктора…».

Дієго не став вичитувати хитромудре ім'я місцевого лікаря, якого він не пам'ятав геть. Мабуть, той приходив, коли Альварес був у безпам'ятстві.

Дієго взагалі не довіряв лікарям, вважаючи, що половина з них — шарлатани, нездатні відрізнити проносу від ангіни. Але так погано, як цього разу, йому ще не було ніколи, і він готовий був випити хоч смоли гарячої із казана, в якому чорти варять грішників, аби від нього скоріш відчепилася ця клята зараза.

Заплющивши очі, Дієго просто із горлечка хильнув мало не половину рідини із склянки. Огидно-гіркий смак і характерний запах ліків викликали у нього напад дежавю. Йому раптово ясно здалося, що все це вже відбувалося з ним раніше — і цей сон, і це пробудження, і ліки, і маленька кімната в занедбаній таверні занепалого містечка…

Дієго розплющив одне око — все так, над ліжком на вицвілій стіні навпроти красувалася округла пляма від картини, що там колись висіла.

Він чітко уявляв, як розставлено в нижній залі столи, знав розташування вулиць. Позаду нього через дорогу — кладовище, за ним широкий ручай. А якщо йти вбік моря, то в глибині вулиці по ліву руку буде церква…

Йому раптом прийшла проста гадка, що нічого дивного в цьому немає, — адже він міг в проміжках між нападами лихоманки вже прокидатися тут, пити ліки і навіть гуляти вулицями…