ГЛАВА 32. БАГАТТЯ

Таким сера Гора Шилов ще не бачив.

Аристократ, помітно похитуючись, ходив у супроводі слуг від воза до воза.

Його сюртук був розхристаний, рукава і жилетка на грудях вимазані сажею, пишні бакенбарди стирчали в різні боки, як вуса ощиреного кота. Над розчервонілою, вкритою бісером поту лисиною піднімався пар. Джентльмен сичав від люті і зовсім не по-джентльменські вигукував незрозумілі Гурію фрази, судячи з усього — якісь вишукані ірландські лайки.

Змахом руки він один за одним відправляв вози на майданчик перед фортом, як напутніми побажаннями, супроводжуючи їх лайкою. Там їх безладно громадили на купу. З деяких возів він зривав тенти, в інші навіть не заглядав.

Шилов і Тояроко спостерігали за цією картиною, не розуміючи, що відбувається. У таборі ходили різні чутки. Одні казали, що сер Гор продав весь караван за безцінь, інші — що домовитися не вдалося і він посварився з керуючим. Хтось навіть висловив гадку, що їхній бос програв все своє майно в карти.

Слуги виконували його команди бігом, не ставлячи запитань, як добре вимуштрувані солдати під час бою. Так дійшла черга до воза, на якому було встановлено клітку з пумою.

Напевно, якимось своїм звіриним чуттям почувши недобре, — а може, йому просто передалося нервове збудження людей, які метушились навколо, — звір метався в своїй тісній в’язниці, марно шукаючи виходу.

Сер Гор недобрим поглядом подивився на пуму, потім взяв у зброєносця, що ходив за ним слідом, гвинтівку і прицілився.

Раптом перед ним, немов вистрибнув з-під землі, виник Тояроко. Ставши між мисливцем і кліткою, він щось швидко і схвильовано заговорив. Не знаючи мови, неможливо було зрозуміти, лає він ірландця чи благає не стріляти.

Якийсь час Сер Гор насупившись дивився на індіанця, намагаючись зрозуміти, чого той хоче, потім жестом показав прислузі, щоб прибрали його з дороги. Тоді Тояроко вийняв з-за пазухи жменю пом'ятих доларів і став пхати їх в руки ірландцеві, не перестаючи щось говорити і вказувати на візок з пумою.

— Нікому не потрібний мотлох! — вимовив, нарешті, сер Гор. — Двісті доларів. Дві сотні доларів, — повторив він по складах і, затиснувши гвинтівку під пахвою, спробував зобразити на пальцях двійку з двома нулями.

— Нема двісті, є тільки дванадцять, — схвильовано мовив Тояроко. Це були всі його заощадження.

Сер Гор повертів в пальцях м'яті папірці, наче розглядаючи їх або намагаючись порахувати, і коротко кинув:

— Забирай.

Побачивши таку справу, трапери і обслуга, обступивши Гора і засовуючи йому просто в кишені жмені зім'ятих доларів, заходилися навперебій випрошувати хто коня, хто мула, хто корову.

Не бажаючи втрачати контроль над ситуацією, ірландець підняв гвинтівку і зробив постріл в повітря. Народ вгамувався, і слуги знову забігали, відкочуючи вози на широкий майданчик перед фортом, де вже громадився майже весь скарб їхнього колись розкішного каравану.

Закінчивши з возами, сер Гор перейшов до фургонів.

Почувши постріли, Кіпп оголосив тривогу і зачинився у форту. Він не вірив, що таке можливо, до самого моменту, коли над купою наваленого перед брамою добра здійнялося полум'я.

З вікон другого поверху йому було добре видно, як палають вже пораховані ним десятки тисяч доларів. Разом із клубами диму піднімалися в свинцеве небо Міссурі і танули, перетворюючись на сірі хмари, плани Кіппа на те, що за три місяці все це добро можна буде присвоїти геть безкоштовно.

Його відчай був безмірний, але коли він думав, як буде пояснювати все це Калбертсону, у нього починало смоктати під ложечкою…

Але Кіпп був не єдиним, хто не міг повірити в те, що відбувається.

Першою думкою Шилова, коли він побачив дим, було бігти і гасити пожежу. Адже він вважав, що майно продане і його звозять до форту для опису. Але, зрозумівши, що спалити весь скарб — це рішення самого господаря, Гурій кинувся до нього. Може, гарячий ірландець протверезівши гірко пошкодує про скоєне і доки не пізно слід організувати людей і загасити це жахливе багаття, яке поглинає гори життєво необхідного в цих мізерних землях добра?

Шилов заговорив гаряче і недоладно, плутаючи англійські слова з російськими, але весь його вигляд був таким красномовним, що слова були зайвими.

— То нікому не потрібний мотлох, — кивнув у бік багаття сер Гор. — Ось справжня цінність, — і він витяг з фургона важку великокаліберну гвинтівку Ментона з прицільною трубою — ту саму, яку Гурію довелося діставати з болота.

Після того випадку зброярі Гора привели її до ладу, але благородний мисливець, з якихось своїх міркувань, більш ніколи нею не скористався.

— Тримай, мисливцю, вона твоя по праву. Нікому, крім тебе, не по зубах звір, якого можна взяти цією зброєю.

З цими словами ірландський аристократ вручив мисливцеві перлину своєї колекції — виготовлену в кращій Лондонській майстерні гвинтівку 55-го калібру. Її важка в 700 гран куля, споряджена в майже тридюймовій гільзі з пороховим зарядом 150 гран, була здатна укласти навіть слона або носорога. По цей бік фронтіру така зброя могла коштувати цілого табуна коней.

***