ГЛАВА 31. ФОРТ-ЮНІОН

— Це і є той славнозвісний мільйонер з Ірландії?

В голосі Кіппа пролунала чи то недовіра, чи то розчарування, коли він, стоячи біля вікна другого поверху, спостерігав, як сер Гор в грубо скроєній ведмежій шубі прямував широким двором до головного будинку форту. Зверху, поруч з високим Бріджером, приземкувата постать ірландця здавалася незавидною й незграбною. З цього ракурсу він нічим не відрізнявся від трапера середнього статку.

— Запевняю тебе, Джиме, більш відразливого і бундючного суб’єкта мені ще не доводилося зустрічати, — заявив підійшовши з чашкою чаю Альфред Воган — агент у справах індіанців Верхньої Міссурі — худий енергійний чоловік похилого віку з сивиною в рідкому волоссі.

Кіпп не в перший раз чув подібні відгуки. Чутки зображали сера Гора таким собі зневажливим і жорстоким самодуром, який безцеремонно вторгся на індіанську територію і вже три роки третирував її мешканців, перестрілявши і розігнавши всю живність. На справі ж він здався Кіппу сумирним і навіть простакуватим. З таким не гріх буде й поторгуватися, тим більше що тепер цей пихатий самодур у нього в кишені.

Керуючий навіть потер руки, передчуваючи задоволення, з яким він утре носа цьому гордовитому аристократу. Однак коли той увійшов і зняв шубу, ентузіазму у містера Кіппа поменшало. Ірландський джентльмен був одягнений в чудово скроєний і ідеально відпрасований похідний костюм, в якому можна було вгадати стиль якогось дорогого лондонського кравця. З кишені жилетки звисав золотий ланцюжок брегета. Керуючий навіть в обличчі змінився, побачивши, що один лише чобіт його гостя міг би коштувати дорожче за увесь його власний гардероб разом із запонками.

— Мені казали, що містер Калбертсон на цей час вже має бути тут, — промовив сер Гор озираючись.

Кіпп відразу відзначив його неприємну манеру розмовляти — швидко і невиразно, немов згорда перепльовуючи фрази через губу.

— Наш спільний друг, містер Воган, повідомив, що тороси, принесені з гирла Джудіт, перегородили Міссурі, і містер Калбертсон був вимушений повернутися в форт Бентон, — пояснив Кіпп. — Я на правах керуючого фортом і старшого трейдера компанії уповноважений в його відсутність вести всі справи. Джеймс Кіпп до Ваших послуг.

Форт-Юніон був штаб-квартирою Американської Хутряної Компанії, керуючий якою — Олександр Калбертсон, — крім того одноосібно володів фортом Бентон, який побудував в гирлі річки Тетон, що впадає в Міссурі в двохстах милях вище за течією. Звідти, маючи практично повну монополію, він вів успішну торгівлю з войовничими племенами блекфітів і за любов до розкоші отримав прізвисько Король Верхньої Міссурі. Свій форт він назвав на честь сенатора Томаса Бентона, який, як подейкували, врятував ліцензію компанії Калбертсон від нападок федерального уряду з приводу незаконної торгівлі віскі з індіанцями. У його відсутність справами компанії в Форт-Юніон керував старший трейдер Джеймс Кіпп — розповнілий канадець років сімдесяти, з задишкою і сивими корчуватими бровами.

Потиснувши широку долоню старого, Гор холодно кивнув Вогану. Було видно, що він би вважав за краще вести переговори без присутності агента у справах індіанців. Воган відповів Гору тим же холодним кивком, що супроводжувався крижаним поглядом. Ці двоє вже зустрічалися, і не без підстав не переносили один одного.

— З прибуттям, Джиме! — тепло привітав керуючий Бріджера. — Ходять чутки, твого роду побільшало?

— Хлопчик, — обвітрені губи трапера розтягнулися в широкій посмішці, оголивши рівні міцні зуби.

— То не іржавіє ще затвор, га, старче?! — поплескав його по плечу Кіпп. — Як назвали?

— Вільям.

Як не намагався Бріджер напустити на себе суворості, він не в силах був приховати вираз щастя на обличчі.

— Зізнатися, не очікував побачити вас, доки не зійде сніг, — висловив щире здивування Кіпп.

— Та є тут одна стежина, — підморгнув провідник, і обидва розсміялися.

Після дружніх обіймів з Бріджером Кіпп запросив всіх за стіл.

Перш ніж почати розмову, благородний гість запропонував відкоркувати принесену ним пляшку чудового вина зі своєї колекції. Воган, воліючи зберегти незалежність і тверезість розуму, залишився вірним своєму міцному чаю, а Кіпп, пославшись на астму, віддав перевагу віскі. Щоб ситуація не виглядала ніяковою, Бріджеру довелося підтримати шефа, хоча з усього було видно, що він з великим задоволенням перекинув би чарку-другу чогось міцнішого.

— Моя пропозиція Вам відома, — почав сер Гор, після того як присутні осушили свої склянки. — Я планую повернутися в Штати і готовий недорого продати зайві вози, худобу, зброю і спорядження, що залишилося після моєї експедиції в Скелясті Гори. Крім того, у мене є намети, ковдри та інші товари, які можуть бути цікаві для торгівлі з індіанцями. Повний перелік з очікуваною сумою було передано Вам вчора ввечері моїм секретарем капітаном Дугласом. Ще мені знадобляться два човни, досить великі, щоб умістити поклажу двох фургонів Конестога. Я поверну їх представникам вашої компанії в Сент-Луїсі.

Неуважно вислухавши співрозмовника, Кіпп з кислою фізіономією поплямкав губами.

— Ну, почнемо з того, — проскрипів він своїм сиплим тенором, — що човнів у мене немає… і, скажу відверто, вивчивши Вашу пропозицію, я поки не побачив, чим в даній ситуації можу Вам зарадити.

Від такого обороту сера Гора наче заціпило. Деякий час він мовчки сидів, кліпаючи очима.