ГЛАВА 28. ЗАБОБОНИ

У непередбачуваному, повному несподіванок і незрозумілих явищ океані уберегтися від всіх можливих негараздів людині незрівнянно складніше, ніж на звичній для нього твердій землі, на якій він народився, засади якої всмоктав з молоком матері і з перших же днів життя навчився відчувати їх нутром, в прямому сенсі цього слова.

В океані ж на людину чатує багато небезпек, до яких вона може бути геть не готовою.

Чи є спосіб убезпечити себе від того, що зненацька серед ясної погоди налетить тайфун, що рифи раптом опиняться там, де їх взагалі не має бути, що палубу накриє шалена хвиля, здатна змитим вас за борт? Як не стати жертвою усіх цих безглуздих випадковостей, які геть не залежать ані від волі людини, ані від її дій чи прийнятих нею рішень?

Відповідь на це питання знає будь-який юнга — перша заповідь кожної людини, що опинилась у відкритому морі, — не провокуй долю на лихо.

За багато тисячоліть навколо цієї заповіді сформувалася ціла система знань, цілий статут неписаних законів, який називається морськими забобонами. Моряки не люблять перевіряти прикмети на особистому досвіді, бо утопленикам складно вчитися на своїх помилках. Не показувати на берег пальцем, не вбивати чайок, не свистіти. Татуювання — щоб не стати після смерті привидом, сережка у вусі — щоб не потонути. Все тут має своє значення і несе свій конкретний зміст.

Ще одна заповідь — щоб убезпечити себе від будь-яких несподіванок, необхідно привернути на свою сторону удачу. Для цієї мети існує інша система знань — культура амулетів і оберегів, яка, в силу вже наведених причин, набула особливої популярності саме на флоті…

Почувши за дверима шерхіт, Браун підвівся, тихенько витягнув з під сінника кинджал і навшпиньках, щоб не рипіли палубні дошки, підійшов до переборки. З хвилину постояв, прислухаючись, — все тихо.

Щур, мабуть.

За тонкою перетинкою голосно схропнув Кіллорейн.

Після вахти Артур довго не міг заснути. Він відчував себе замкненим на судні, як павук в коробці, коли ніде сховатися і нікуди втекти.

Хлопець виявився більш упертим, ніж розраховував Браун. Але як він змінився в обличчі, коли Артур розповів, що він думає про Альвареса! Мабуть, малий і справді бездумно довіряє іспанцеві. Треба визнати, цей хитрун вміє заплести снасті.

Власне, Браун і не сподівався, що Гаррет з радістю стрибне в його човен і буде доповідати про всі плани Альвареса або Кіллорейна, що вони стануть йому відомі. Він скоріше залишиться вірний своєму капітанові або прийме сторону Кіллорейна, якщо тому вдасться узяти над Альваресом гору. Але, якщо у ірландця ця справа вигорить, і йому знадобиться карта Брауна, він має знати, що без Артура вона не працює.

Це була його єдина гарантія.

Але не їх двох Артуру слід боятися в першу чергу. Головна його турбота — Альварес, якому Браун не потрібен — ані з картою, ані без неї. Ось хто з легкістю викине його за борт, коли вирішить, що вже час відчіпляти баласт.

Браун був готовий до цього і сподівався зустріти цей момент при повній зброї. Якщо йому вдасться у відкритому двобої здобути верх над Альваресом, то і Кіллорейн не зможе зазіхнути на першість в їхній парі. Тільки Браун дуже сумнівався, що справа дійде до відкритого поєдинку. Альварес був вправним майстром створювати такі ситуації, в яких людина гинула начебто з власної вини або необережності. Але і до цього Браун був готовий повною мірою.

Від удару шаблею або ножем його оберігав уламок шотландського кортика, яким в одній з абордажних сутичок було вбито його приятеля Довгого Гаррі. Уламок був невеликий, всього пару дюймів. Лезо увійшло просто між ребер Гаррі і увіткнулося йому в хребет, де і зламалося. Перш ніж дозволити поховати приятеля, Браун розпанахав йому живіт і в суцільній мішанині крові і кишок відшукав цей шматочок леза. Пам'ятається, за капелана в них тоді був Жак Єретик, який почав верещати, що це святотатство, тож Брауну довелося вибити йому два зуби, щоб не заважав.

Це був цінний і пам'ятний талісман. Артур в нього вірив.

Також в арсеналі його оберегів був справжній скарб — розплющена свинцева куля в золотій оправі, на виготовлення якої пішов цілий іспанський ескудо. Браун носив цей амулет на шиї, на срібному ланцюжку. Він оберігав свого власника від зрадницького пострілу.

Саму кулю було витягнуто з колінного суглоба Кульгавого Джека, який після поранення і отримав це прізвисько, і у якого Браун виміняв її на цілих п'ять фунтів кубинського жувального тютюну.

А ще він носив на шиї маленький срібний лук зі стрілою і тятивою, що її було сплетено з волосся вбитого картеччю хлопця, імені якого Браун вже не пам'ятав. Це була перша сутичка Артура ще до того, як він потрапив на люгер Альвареса. Тоді їм дісталося більше сорока фунтів срібла, а хлопець виявився єдиним, хто в цьому бою переставився, і майже вся команда відлила собі такі срібні луки з тятивою із його волосся. Балакали, що цей амулет убереже від поранень в бою і від випадкового влучання взагалі.

Від біди на морі Артура захищав карбункул калхедонський, просто кажучи — рубін, про який йому давним-давно розповів один приятель — турок. Він казав, що карбункул неодмінно має бути здобутий чесним шляхом, інакше камінь може обернути свої магічні властивості проти нового господаря. І коли в одному з портів торговець краденим загилив за золоту каблучку з великим рубіном непомірну ціну, Браун вдався до хитрощів — він позичив у всієї команди грошей, викупив у торгаша каблучку, а потім перерізав йому горлянку, забрав гроші і повернув їх приятелям.