ГЛАВА 23. ЕКСПЕДИЦІЯ СЕРА ГОРА

Стрімкий порив вітру миттю здув рій москітів і підняв вихор бурого пилу, який люто залопотівши полами плащів вершників, заплутався раптом в кінських хвостах і гривах і так само швидко, як піднявся, загубився в пасмах поблеклої осінньої трави.

На зубах заскрипів пісок.

Тояроко, що сидів верхи, відвернувся, нахиливши голову і затулившись від вітру плечем. Під бізонячою безрукавкою біліли свіжі бинти. За два тижні, що минули після поранення, він схуд, обличчя змарніло. Бріджер сказав, що Тояроко Нікумпа, як себе називав індіанець, на мові команчів означає пума, що б’ється, але зараз, сутулий, з гачкуватим носом і шоломом, що сповз на самі очі, він був більше схожим на горобця, який визирає з-під капелюха.

Дивлячись на нього, Шилов не втримався від посмішки.

Тояроко виявився набагато молодшим, ніж виглядав, — він стверджував, що йому всього двадцять шість зим. Першу ніч після поранення він провів в наметі Бріджера, де лікар витягнув з його плеча кулю і обробив рану. Вже наступного ранку, піднявшись засвітла, індіанець зібрав із прутів мітлу і, ледь тримаючись на ногах, почав замітати навколо намету, — демонструючи, що приймає своє підлегле положення і готовий виконувати будь-яку роботу, — за що тут же отримав від Бріджера прочуханки і був негайно відправлений назад в ліжко.

Індіанець досить добре розумів англійську, але майже зовсім не говорив, тому все спілкування з Шиловим відбувалося в нього через Бріджера, який вільно володів мовою шошоні, близькою мові команчів.

Згорбившись в сідлі, Тояроко з відсутнім виглядом дивився кудись за горизонт, ніби суперечка, що зав'язалася між Бріджера і сером Гором, його абсолютно не стосується. Намагаючись в своєму непростому становищі — чи то бранця, чи то заручника — зберегти залишки незалежності, індіанець всією своєю поведінкою демонстрував, що в таборі залишається виключно з власної волі і лише з почуття вдячності Шилову і Бріджеру, які зберегли йому життя.

— Ти ще довго збираєшся тягати його за собою? — в своїй безцеремонній манері поцікавився сер Гор у Бріджера.

Після того, як рік тому індіанці вкрали в нього коней, ніяких романтичних почуттів до представників корінного населення у нього не залишилося.

— Він вже досить одужав. Ніхто не зможе дорікнути нам, що ми вчинили не по-християнськи і не надали допомогу пораненому. Більш того, він отримав медичний догляд, про який в своєму тирлі і мріяти не міг. Тож-бо, моя совість чиста, нехай забирається до своїх дикунів.

— Сер, подорож цими землями поодинці небезпечна навіть для здорової людини, а вже для такої, що навіть не в змозі як слід рушницю тримати, — і поготів, — заперечив Бріджер.

— Ці землі небезпечні в першу чергу для білих переселенців і мандрівників. І головну небезпеку тут становлять якраз такі, як він, — парирував сер Гор, який не терпів, коли йому суперечать.

— Сер, запевняю, зараз ця людина є не більш небезпечною ніж будь-хто з Вашої свити, — спробував заспокоїти ірландця Бріджер.

Сер Гор був настільки владним і гордовитим, що розмовляти з ним на рівних наважувався лише Старий Гейб, як називали Бріджера трапери, для яких він був незаперечним авторитетом.

— А я тебе запевняю, що він спить і бачить, як би вкрасти наших коней чи перерізати нам горлянки, — все більше розпалювався сер Гор, активно жестикулюючи.

Шилов, який за пару тижнів трохи навчився розбирати незрозумілу мову ірландця, готовий був крізь землю провалитися від сорому за цього джентльмена.

— Сер, хочу Вас запевнити, що готовий відшкодувати всі збитки, якщо такі виникнуть з вини нашого бранця, сер, — намагаючись бути якомога більш чемним сказав Гурій в спробі захистити свого підопічного.

— Звісно відшкодуєте! ще й в трикратному розмірі! — без тіні збентеження заявив сер Гор, обурений безцеремонністю Шилова, який втрутився в розмову.

Бачачи зростаюче обурення боса, Бріджер вирішив привести більш вагомі аргументи.

— Сер, це землі шайєнів. Після того, як влітку кавалерія США розгромила їхній табір в Небрасці, вони дуже войовничо налаштовані проти білих. Але вони ніколи не стануть сваритися з команчами, з якими уклали мир після битви на Вовчому Струмку. За минулі з того часу майже двадцять років я жодного разу не чув, щоб цю угоду було порушено. Тому присутність в нашому загоні команча може бути для нас дуже корисною. За Норт-Платт території шайєнів закінчуються, і ми спокійно зможемо залишити хлопця у форту Ларамі, — запропонував Бріджер.

Цей резон змусив сера Гора відступити, але останнє слово він все ж вирішив залишити за собою.

— У цій країні, молодий чоловіче, — згорда кинув він у бік Шилова, — бути таким легковірним небезпечно для життя.

І благородний джентльмен розвернув свою кобилу, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

Перевівши дух, як після запеклої сутички, Бріджер вибрався в сідло і повів експедицію на північ.

Караван розтягнувся майже на чверть милі.

Коли Шилов вперше потрапив в табір Гора, він був просто приголомшений побаченим. Встановлені в лінію два десятки двоколісних возів і шість високих, критих парусиною фургонів захищали з боку гірського схилу табір, розташований в завороті річки. У центрі огородженої території височів великий в біло-зелену смужку намет сера Гора, оточений безліччю строкатих наметів поменше. Між ними, розповсюджуючи апетитний аромат смаженого м'яса горіло багаття, готували їжу, товклися зайняті різними побутовими справами люди. В очікуванні годівлі нетерпляче брехали прив'язані до возів мисливські собаки. Поруч, на вигоні, паслася дюжина волів і сотня коней.