ГЛАВА 20. ОСТРІВ ПРИВИДІВ

Альварес знову підняв до очей оглядову трубу. Над широкою смугою туману в променях ранкового сонця викарбовувалася верхівка вулканічного кратера, з якого піднімалась густа біла пара.

 «Що ж це може бути?» — думав Альварес.

Якщо вірити старій французькій мапі, що він знайшов її в каюті капітана, на цій широті міг бути лише острів Іль, але за розрахунками Альвареса вони не дійшли до нього декілька сотень миль. Невже він настільки помилився? Чи, може, цей острів ще не позначено на мапах?

Але лаври першовідкривача наразі для Альвареса були геть зайві.

Вчора ввечері, коли вахту на марсах прийняв Гарретт, на тлі свинцевого полотна західного неба він помітив стовп білястого диму підсвічений останніми променями сонця. Альварес відразу повернув шхуну на орієнтир, і Птаха боцмана всю ніч йшла на захід, а коли в досвітній імлі на горизонті неясною плямою позначився силует острова, лягла в дрейф.

Підходити надто близько Альварес не наважився. І не лише тому, що побоювався наскочити на підводні рифи. Стовп диму було видно за сотні миль, тому, хто знає, скільки суден могло наразі прямувати до острова, чи вже знаходитися в його акваторії? Та й не завадило б спочатку з'ясувати, чи він незаселений.

Альварес наказав загасити бортові вогні і вирішив роздивитися.

Судно стояло в двох милях на схід від невеликого острова з двома конічними вершинами. Більш висока, розташована в південній його частині, закінчувалася кратером вулкану, трохи нижча північна певно теж колись була вулканічним конусом, який тепер обвалився, залишивши пособі високий гострий пік. Між ними глибоко в сушу вдавався пологий, порослий пальмовим лісом схил, що упирався в круту стіну голого хребта.

Острів здавався дійсно безлюдним. Принаймні, за ті кілька годин, що Альварес провів на палубі, спостерігаючи, як розходиться ранковий туман і стає видно піщані береги і порослі рясними заростями схили, крім черепах на пляжі та безлічі птахів, що гніздилися на скелях, він більше ніякої живності не помітив. Ані хатин, ані диму від вогнищ, ані вирубаних ділянок лісу в цій частині острова видно не було.

Альварес іще раз оглянув горизонт і, переконавшись, що непроханих гостей найближчим часом не передбачається, склав нарешті оглядову трубу і наказав підняти триселі. Шхуна полинула хвилями, повільно наближаючись до острова.

Упоравшись з вітрилами, Альварес знову зайняв місце на баку з оглядовою трубою в руках.

Пологий схил, що займав центральну частину східного берега, починався широким піщаним пляжем і був занадто зручним для висадки. Капітан будь-якого судна, яке дістанеться острова, обере для висадки саме цей пляж. Пірати ж шукали більш затишне місце.

Шхуна наблизилась до острова на відстань півмилі і повернула південніше, огинаючи його широкою дугою. Потужна оглядова труба дала Альваресу змогу розгледіти соковиту зелень пралісу і захищені грядою рифів мангрові зарості, над якими зяяв пролом глибокого каньйону з високими, майже прямовисними стінками. В мангрових хащах ліниво рухалися широкі гребенисті спини величезних крокодилів.

Залишивши мангрове болото позаду, шхуна повільно обігнула високий довгий мис і рушила уздовж південного краю острова, який являв собою крутий вулканічний схил, що лежав між двох утворених лавовими потоками і порослих густим лісом відрогів, які глибоко вдавалися в океан. Між ними розташувалася затишна улоговина з пологим піщаним пляжем, який плавно переходив у широкий шельф, густо вкритий хаотично розкиданими скелястими уламками різної форми і розмірів — результат чи то виверження, чи то обвалу.

Страшні океанські хвилі, плюючись каскадами бризок, налітали на величезні кам’яні брили і з шумом кидалися проміж них, несучи на собі пухкі клапті піни, щоб за мить з шипінням від безсилої люті натрапити на нову перешкоду і, виснаживши весь запас свого гніву, ледь дістатися берега слабкими пінними струмочками. Підійти до острова з цього боку не було можливості не лише на шхуні. Навіть для легкого човна це могло бути небезпечним.

Чимдалі на захід кількість розкиданих брил збільшувалася, доки не перетворилася на суцільне хаотичне нагромадження, що закінчувалося високою стіною з брил і валунів, які місцями, здавалося, лише дивом утримувалися одне на одному.

Далі на захід стіна круто сходила нанівець, доки зовсім не занурилася під воду, залишивши над поверхнею лише коротку зазубрену гряду рифів, що стирчали з води, наче хребет гігантського чудовиська.

І тут погляду Альвареса відкрилося те, що він сподівався знайти з самого ранку — за рифами розташувалася надійно укрита між гірських відрогів бухта. Якщо протока, що з'єднує її з океаном, виявиться досить глибокою, щоб крізь неї могла пройти шхуна, то кращого місця їм не знайти.

Він наказав кинути якір і спустити шлюпку.

Бухта мала форму мигдального горіха, розташованого тупим кінцем на південь. Із заходу її захищав прямовисний схил гірського відрогу, що колодязем спускався під воду. Судячи з водоростей, що вкривали кам’яну стіну схилу, вода під час припливу піднімалася тут футів на десять. Для шхуни з невеликою осадкою цього було достатньо.

Дно бухти полого піднімалося на схід, переходячи в смугу піщаного пляжу, яка тягнулася уздовж неприступного схилу вулкана. Не виявивши на пляжі слідів перебування людей, пірати почали готуватися до маневру.

У найглибшому місці фарватеру вони скинули в воду великий камінь з прив'язаною до нього на відміряному обрізку троса жердиною, яка наразі вільно плавала на поверхні, але коли вода підніметься і натягне трос, жердина встане сторчма просто по центру фарватеру і прив'язаний до неї червоний вимпел буде правити за орієнтир. Другим орієнтиром, який в створі з жердиною вкаже напрямок руху, буде рясний кущ, що його було добре видно на схилі.