ГЛАВА 19. ТРОФЕЇ

Величезний ведмідь, що лежав на каменях, навіть мертвий нагнітав на людей якийсь первісний благоговійний жах, що зазвичай відчувається перед лицем стихії, якої неможливо протистояти. Собаки гарчали і дибили загривки, коні сполошено косили очима і шарахалися від гострого смороду ведмежого поту і свіжої крові. Гурій звернув увагу на приторочені до їхніх сідел чохли для зброї, з яких стирчали різноманітної форми приклади з затворами різних систем. На казенній частині зброї було вибито незнайомі Шилову, прикрашені чудернацькими вензелями, клейма у вигляді корон і левів, що спинаються на задні лапи.

Але особливу увагу Гурія привернула казнозарядна гвинтівка великого калібру, що висіла біля сідла кобили Гора. До її довгого дула було прилаштовано коротку оглядову трубу. Гурій подумав, що така гвинтівка може коштувати ціле багатство!

Коли Шилов з Бріджером приєдналися до мисливців, ті вже перевернули тушу, вивчаючи вхідний отвір. Куля увійшла трохи нижче вуха, пробила кістку і залишилася всередині черепа. Ведмідь був завбільшки з буйвола, а його величезна голова не поступалася за розмірами голові бізона.

Мисливці передавали один одному штуцер Шилова, розглядали стару обшарпану зброю, підкидали пліч і наводили на віддалені предмети, перевіряючи на зручність швидкого прицілювання. Зрештою сер Гор високо оцінив влучність такого дальнього пострілу і якість трофею — навіть прикинув, скільки могла б коштувати така шкура в Англії, — але розкритикував укриття Шилова, мовляв, якби ведмедя не сліпило сонце і його увага не була би прикута до оленячої туші, звір міг би помітити мисливця.

— Ми за цим ведмедем другий день ходимо, — пояснив Бріджер. – Вчора лягаві узяли сліди по ту сторону хребта, але на вкритому щебенем схилі швидко загубили. І аби ми перейшли на цю сторону хребта південніше, дістався б цей красень серу Гору.

— Ну і дідько б із ним. Проте не довелося б в людей стріляти, — насупився Шилов.

Бріджер вивчаючи, як здалося Гурію, подивився на нього, але промовчав. Він взяв штуцер, потримав, зважуючи в руці, прицілився в кущ кактуса і цокнувши язиком коротко сказав:

— Гарна зброя.

Цим двом майстрам одного цеху, уродженцям різних континентів, які розмовляли різними мовами, не знадобилося багато слів, щоб зрозуміти один одного.

Тим часом сер Гор вже закінчив тішити своє самолюбство демонстрацією глибокої обізнаність в галузі мисливських навичок і повадок звіра, і запропонував Гурію допомогу, щоб його люди зняли із звіра шкіру, але за умови, що Шилов візьметься вистежити для нього золотистих ведмедів, яких, як з'ясувалося, тут бачили не лише трапери з Альбукерке, а й тутешні апачі. Зрадівши можливості хоч чимось віддячити своїм рятівникам, Шилов з готовністю погодився.

Двоє людей сера Гора заходилися біля ведмедя, решта за його командою вирушила в долину, щоб спіймати коней, а також зібрати трупи індіанців і скласти їх в улоговині біля струмка. Бріджер сказав, що команчі обов'язково повернуться за своїми загиблими, нехай бачать, що до них поставилися з належною гідністю.

Приєднався до похоронної команді і Гурій. Ступаючи поряд з Бріджером по сипкому щебеню пологого схилу, він, побоюючись, що буде виглядати дурнуватим простаком, ніяк не наважувався запитати американця про те, що не давало йому спокою з самої першої хвилини як він почув постріли.

Відчуваючи напруженість, Бріджер заговорив першим:

— Зазвичай стволи штуцера зведені так, щоб кулі лягали в одну точку з відстані 60-70 ярдів, — далі вони починають косити, — а твій явно розрахований на більш далеку дистанцію. Ти вмієш вибирати собі зброю.

— Адже, особливо і вибирати не було з чого, — знітився Шилов. Бріджер нагадував йому батька, яким той залишився в його пам'яті — високим, міцним, таким, що до тонкощів знався на всьому, що стосується полювання, зброї, повадок звіра. — Це єдиний доладний штуцер, який мені пощастило відшукати в усьому Сакраменто. Потім вже сам пристрілював…

Знову зависла незручна пауза, і Гурій, нарешті, наважився поставити своє запитання:

— Я дивлюся, у ваших мисливців зброя знатна. Це все привезено з Європи, чи таке можна знайти на фронтірі?

— Напевно, можна. Якщо довго шукати, — посміхнувся Бріджер. — Майже весь цей арсенал сер Гор привіз з собою із Англії. А в загоні здебільш прислуга — зброярі, конюхи, шкуродери, — справжніх мисливців тут можна на пальцях порахувати.

— Хм. Але я бачив, як жваво ви впоралися з індіанцями! Щоб з такої відстані влучити в ціль, що так швидко рухається, треба бути досвідченим стрільцем! — здивувався Шилов.

— Обслуга лише заряджала. Стріляли тільки двоє мисливців із Міссурі і сер Гор. У нього великокаліберна гвинтівка Ментона з оптичною трубою. Він з неї при стрільбі із триноги всі п'ять куль в дюймовий квадрат кладе — хоч з трьох сотень ярдів, хоч з чотирьох…

Сонце вже торкнулося західного хребта, тіні помітно подовшали. В долині пахло вечірньою свіжістю, повітря було відчутно прохолоднішим, ніж на запорошеному пилом кам'янистому схилі.

Неквапливо розмовляючи мисливці підійшли до тіла індіанця, який став першою жертвою Шилова. Він лежав горілиць із широко розкинутими руками, праве плече було залито густою кров'ю. В десяти ярдах лежав багатозарядний карабін Шарпса, трохи ближче — рогата бізоняча шапка. Шилов звернув увагу, що шолом — це особливим чином вироблений бізонячий скальп без ніякої підкладки, роги були прикрашені пасмами людського волосся, а на маківці стирчав скошений назад пук сорочого пір'я.