ГЛАВА 15. ВЕДМІДЬ

Як і передбачав Шилов, ведмідь з'явився, ледь спала жара. Але він підіймався не відкритим пологим схилом з боку річки, а крутішим — від вкритого осокою заболоченого затону. Мабуть, відлежувався в багнюці, ховаючись від сонця в тіні очерету.

Спочатку долинув шерхіт щебеню під потужними лапами. Потім сполохалися чорні грифи-стерв'ятники, що вже злетілися на труп.

Шилову звіра видно не було, його затуляла оленяча туша. Але ось ведмідь рикнув, і стерв'ятники з невдоволеним шипінням ліниво піднялися на крило. За хвилину над тушею з'явилася велетенська лобата голова з круглими вухами і вузько посадженими оченятами, які здавалися занадто маленькими під таким широким лобом, і, певне саме від цього, виглядали ще більш зловороже. Ведмідь не таївся — йому тут нікого було боятися. Обійшовши тушу кругом, він з хвилину постояв, принюхуючись. Це був величезний мексиканський грізлі, що за розмірами навряд чи поступався своїй жертві. Шерсть ведмедя вилискувала на сонці, над широкими лопатками чітко проглядався сальний горб.

Шилов відчув благоговійний трепет. У такі хвилини само собою приходило розуміння, чому місцеві індіанці не полювали ведмедів, вважаючи їх за хазяїв тутешніх земель. Тварина виглядала настільки органічно на тлі цих пагорбів, настільки була насичена енергією і міццю оточуючої природи, що здавалася квінтесенцією тутешнього світу.

Вітер дув з боку річки, тому ведмідь не міг учути мисливця, але по запаху, що залишився на каменях, звір знав — нещодавно тут була людина. Батько вчив Гурія, що на полюванні жодна обережність не буває зайвою, будь-яка дрібниця може залишити тебе без здобичі. А якщо маєш справу з великим хижаком, то ставкою може бути саме життя. Тому, готуючись до цього походу, Шилов, як завжди, вимочив у відварі молодих соснових шишок одяг і мокасини, що викликало немало жартів з боку траперів із Альбукерке, багато хто з котрих за усе життя не вполював нічого більшого за лисицю. Але за дві доби ходи по жарі одяг встиг просякнути потом, і, перш ніж наблизитися до туші, Шилову довелося натерти підошви і долоні рук м'якушем кактусу, що ріс неподалік. Аби він цього не зробив, запах його слідів привів би ведмедя просто до укриття. З вовками б такий трюк не пройшов, допитлива вовчиця обов'язково б пішла по такому дивному сліду. Але ситий ведмідь, та ще на своїй території, стає ледачим і необачним.

Звір, немов замислившись, постояв ще з хвилину. Гурій терпляче чекав, дозволяючи тварині оглядітися і заспокоїтися. Коли ведмідь буде зайнятий патранням туші, рухи мисливця і клацання курку не привернуть його уваги.

Шилов спеціально поклав оленячу тушу так, щоб ведмідь, який зазвичай сідає з боку черева або крупу своєї жертви, розташувався до мисливця боком. Так буде зручніше цілитися звірюці в вухо, де у нього не такий товстий череп.

Сита тварина не квапилася приступати до трапези. Ведмідь ще раз обійшов навколо оленя, немов примірюючись, з якого боку зручніше влаштуватися, але ось, нарешті, заспокоївся, ліг так, як і розраховував Шилов, обійняв тушу передніми лапами і ліниво узявся до їжі.

Прийшов час мисливцю показати свою майстерність. Гурій плавним неспішним рухом підняв штуцер, помістив цівку в заздалегідь розчищену улоговинку на поверхні валуна і плавно, без клацання, звів курок правого ствола.

Мисливський штуцер — зброя особлива. Він у декілька разів дорожчий і набагато важчий за будь-яку рушницю, а тим більше за карабін, на виготовлення патронів для нього йде значно більше пороху і свинцю, які траперу доводиться тягати просто на собі. Але, якщо у вас в руках двоствольний штуцер, — це все одно, що ви тримаєте одразу дві гвинтівки, з яких можете зробити два влучні постріли, не віднімаючи прикладу від плеча. Тобто навіть швидше, ніж з багатозарядного карабіна. Адже під час полювання на небезпечного, міцного на рану звіра, який мчить на вас зі швидкістю паровоза, часу на пересмикування затвору і повторне прицілювання у вас може і не бути. І навіть якщо один ствол дасть осічку чи виявиться пошкодженим, у вас завжди залишиться другий. До того ж, при стрільбі з середньої дистанції штуцер не поступиться влучністю будь-якому карабіну, і він набагато коротший за гвинтівку, що дозволяє швидко міняти напрямок прицілювання в густих кучерях. Одним словом, штуцер — це ідеальна зброя для стрільби із засідки.

Почекавши ще трохи для вірності, Шилов зробив глибокий вдих, видихнув і, акуратно прицілившись, плавно потягнув спусковий гачок.

Відбитий кам'яними схилами потужний постріл пролунав оглушливо, наче самі небеса з гуркотом обрушилися в долину. З шумом злетіли в небо грифи, що терпляче сиділи на каменях, очікуючи своєї черги. Зашаруділи сповзаючи по схилах потривожені камені. Заревівши від болю, величезний звір з несподіваною для такої великої тварини жвавістю схопився і крутнувся навколо себе, намагаючись зовсім як людина затиснути лапою поранене вухо. Крізь щільну шерсть крові видно не було, але Гурій точно знав, що влучив вірно. Аж ось ведмідь тикнувся носом в щебінь і, голосно схлипуючи, завмер, прикривши голову передніми лапами і розіпнувши задні.

Не віднімаючи прикладу від плеча і продовжуючи через кільце прицілу спостерігати, як важко ходять боки пораненого звіра, Шилов чекав. Щоб другий постріл був влучним, треба дати гарячому стволу охолонути, тоді він не згинатиме спаяний разом з ним холодний ствол. Але другого пострілу може і не знадобиться. Довгаста важка куля великого калібру, послана за допомогою потужного порохового заряду, потрапила точно в ціль, пробивши масивний череп тварини.

Дихання звіра стало рідше, задні лапи підігнулися, він впав на коліна, важко хитнувся і з шумом завалився на бік. Шилов полегшено перевів дух.