ГЛАВА 12. ЛЕГЕНДИ ФЕНУА

Тихий проникливий голос Тохунги, немов навпростець, оминаючи слух, торкався свідомості. Химерне татуювання, яке вкривало смагляве зморшкувате обличчя під їжакуватим сивим волоссям, робило його схожим на страхітливу тубуанську маску людожерів. Звертаючись до вождя, жрець, як того вимагає етикет, нахилявся, покірливо потупивши очі, від чого чорні ебенові палички, що звисали з мочок його вух, майже торкалися колін арікі Пеіа Ату-Нуї, який сидів у своєму коронному кріслі. Але варто було жерцеві підвести очі, які виблискували із суцільного візерунку татуювання, немов очі мурени-момеа, що виглядає з оповитої водоростями нори, і вони, немов рибацькі гачки, чіпляли увагу співрозмовника, не даючи йому відвести погляд.

— Коли боги були ще юні, бог Ту прогнав з Хаваїки бога Ронго. Тоді бог Тане за наказом свого старшого брата Тангароа зійшов з небес і навчив твого прабатька арікі Таратахі споруджувати великі, видовбані з суцільного стовбура, човни. З’єднані дощатим настилом, вони змогли вмістити всіх його синів і підданих з їхніми сім'ями, майном, провізією, домашніми тваринами і насінням рослин…

Цю легенду, що переказувалася від покоління до покоління, про те, як боги привели його предка до загубленого на безкраїх просторах океану маленького острівця, арікі Пеіа Ату чув безліч разів з самого дитинства. В ній докладно розповідалося про всіх майстрів, що будували човен, ґрунтовно описувалися всі їхні інструменти і знаряддя, називалися всі колоди, вузли, весла і навіть черпаки для води, які за полінезійськими традиціями нарікалися власними іменами. Пеіа знав, який неблизький ще кінець оповідання, але табу не дозволяло перебивати людину, яка говорить, тим більш, що арікі сам запросив верховного жерця, бажаючи почути його думки щодо отриманої вчора новини. Тому він зітхнув і приготувався слухати…

Але його маленькій племінниці, Фетіа, яка ледь навчилася говорити, розповідь жерця, схоже, завдавала справжнього задоволення. Тісно притулившись до дядька і впершись в його царствений бік гарною головкою з чорним в’юнким волоссям, вона, не випускаючи з рота великого пальця, жадібно стежила величезними очима за скупими рухами оповідача. З великими червоними квітами у волоссі, з багатим намистом, створеним із мушель каурі і плодів марікуру вона вже зараз виглядала справжньою принцесою, і лише звичка постійно смоктати великий палець, від чого він був помітно світлішим за решту, робила її схожою на всіх дітлахів її віку.

Розчищений перед хатиною арікі майданчик був щедро усипаний сонячним промінням. Пробиваючись крізь крони пальм, воно утворювало безліч сонячних зайчиків, які невтомно снували по бамбуковому помосту, що вкривав вологу землю. Від їхньої веселої метушні ряботіло в очах. Пеіа любив свій маленький, вкритий густим пальмовим лісом і просякнутий сонцем острівець — плаский, наче покладений на поверхню води млинець з ледь угнутою серединою. Цей розташований на віддаленому архіпелазі в стороні від караванних шляхів кораловий атол фаахоту вже кілька десятків поколінь був його народові за домівку.

Вчора на острів прибули скупники копри з Таїті. Вони привезли подарунки для арікі і багато корисного краму для його підданих. Торговці розповіли, що на сусідньому острові, який нещодавно захопили дикуни канаки, в цей сезон дощів народилося багато хлопчиків.

 «Якщо народжується багато хлопчиків, — це добре, — думав арікі, не особливо слухаючи Тохунгу. — Не встигне кокосовий горіх, що впав на пісок, перетворитися на дерево і принести перші плоди, як хлопчики виростуть і стануть хоробрими воїнами і вправними мореплавцями, здатними захистити свій острів…

Або захопити чужий…»

— …після нього правив арікі Хотуа, за правління якого острів двічі занурювався в океан і блискавка вбила свиню рибалки Тохепе…

 Пеіа не помітив, як Тохунга перейшов до іншої легенди, в якій перераховувалися арікі острова і визначні події, що відзначали час їхнього правління.

— …після нього був арікі Маху-Рахі, за правління якого повалена вітром пальма зруйнувала священний марає, від чого бог Тангароа розгнівався і наслав на острів потужний ураган. Тоді рибалки прив'язали себе до стовбурів дерев, але ураган вирвав дерева з корінням і заніс їх в океан разом із рибалками, їхніми човнами, хатинами та тваринами. І доки не визрів новий врожай кокосів, на острові панував голод…

Легенди зберігали в пам'яті племені декілька подібних етапів. Вони доносили до нащадків подробиці стихійних лих, в результаті яких чисельність мешканців острова зменшувалась до критичної, і проходило кілька поколінь, перш ніж острів повертався до повноцінного життя — відновлювалися плантації ямса і таро, відроджувалися ліси кокосових пальм і хлібних дерев, відбудоване рибальське селище знову наповнювалося дзвінким дитячим гомоном.

«Якщо народжується багато дівчаток, — це теж добре, — думав арікі, пестячи блискуче, немов перламутрова скойка чорної жемчужної мушлі, шовковисте волосся улюбленої племінниці. — Прийде час, і вони народять ще багато воїнів…

Але якщо їх не захистити, то воїнів вони народять вже новим володарям острова…»

— …за його правлінням на великому кораблі пахі на острів припливли феранє. Вони подарували арікі Охіті Мата-Ара сталевий ніж, який застряг у плавці акули мако, коли арікі полював на неї в лагуні…

Це був єдиний раз, коли моряки, що прийшли на великому кораблі, зважилися висадитися на їхній острів, захищений грядою коралових рифів. Вони залишили на ньому не тільки сталевий ніж, що згинув в океані разом з акулою, і кілька срібних монет, що прикрашали тепер корону арікі, а й хворобу, яка пішла з острова лише за декілька поколінь.