ГЛАВА 11. СПРАВУ ЗРОБЛЕНО

— Де він?! — крикнув Гарретт, вискочивши з трюму.

Альварес і Кіллорейн, які поралися біля останків священика, відправляючи їх за борт, переглянулися.

Раптом за кормою пролунав ледь чутний сплеск. Троє бандитів кинулися туди. Альварес на ходу вихопив револьвера.

Перехилившись через фальшборт, пірати намагалися визначити звідки йшов звук. В темряві під бортом нічого розгледіти не вдалося, і Альварес, про всяк випадок, зробив пару пострілів навмання. Він лише тепер помітив, що кормові шлюпбалки порожні. Швидше за все, шлюпку зірвало штормом, і в метушні ніхто не звернув на це уваги. За кормою вільно тягнувся обірваний фалінь. Піднявши його кінець на палубу, пірати побачили, що трос не луснув від сильного натягу, його було зрізано або обрубано. Це могло свідчити багато про що, чи взагалі ні про що. Будь-хто з нині покійних членів команди міг обрубати фалінь і скинути шлюпку в море, якщо вона, теліпаючись на одному кронштейні, загрожувала пошкодити перо стерна. Шкода, що ніхто вже не міг цього підтвердити. Але пірати зійшлися на тому, що за якусь хвилину спустити шлюпку самотужки неможливо.

Це розсердило Альвареса. Він хотів бути впевненим, що усі свідки його кривавого злочину мертві, і що завтра не почнеться полювання за його головою по усіх портах світу. Церква ніколи не пробачила б йому такого віроломства, тому він вважав за краще, щоб шхуну визнали загиблою в штормі. Самотня шлюпка в океані була б ліпшим тому доказом. Але тільки порожня!

Він наказав своїй команді насамперед змінити галс, — якщо не зробити цього просто зараз, то за декілька годин південний вітер послужливо винесе їх точнісінько на рейд Кальяо. Після того, як гіки було перекладено на правий борт, а штурвал закріплено в положенні, яке задавало судну курс на захід, — подалі від основних караванних шляхів, — Альварес наказав перетрусити все судно від кіля до клотика. Сам же пішов перевірити каюти.

Пірат зійшов по трапу в вузький коридор, в який виходили двері кают, і підкрутив гніт ліхтаря, що висів на стіні. Полум'я спалахнуло яскравіше, вихопивши з півтемряви тіло отця Ігнасіо, що лежало у величезній калюжі крові. Падаючи, священик підпер двері камбуза, а тепер тіло лежало вздовж стіни.

"Кок"! — згадав пірат. Під час сутички його ніде не було видно. Невже цей маленький, кривоногий, висохлий індіанець зважився в самий розпал різанини висунутися зі своєї нори, та ще виявився настільки спритним, що самотужки, ніким не помічений, спустив шлюпку і втік на веслах?

Ну, це навряд чи.

Альварес став шукати. На камбузі, як і слід було очікувати, кока не було. Але інтуїція і цього разу не підвела бандита. Методично обходячи каюту за каютою і ретельно оглядаючи усі затишні місця, він знайшов кока в одному з великих рундуків, де той досить вправно сховався в рулоні парусини. Затиснутий у вузькому ящику, немов щур в норі, бідолаха зацьковано дивився на пірата, стискаючи в руці, напевно, найбільший зі знайдених на камбузі ножів. Він явно мав намір до останнього боротися за своє життя.

 Альварес зітхнув. Наче не помічаючи слабкого невмілого спротиву приреченої жертви, він акуратно, немов мисливець, що добиває кролика, який потрапив в сильце, проткнув кока своїм страшним абордажним тесаком. Потім, дочекавшись доки вщухне агонія, розпоров парусину і потяг трупа на палубу…

Його друзяки обнишпорили із ліхтарями весь трюм. Брата Немезія вони там не знайшли, але знайшли кошики, повні пляшок з горілкою піско. І тепер, сидячи в яскраво освітленому розкритому нарозтвір кубрику, святкували таке щасливе закінчення цього вдалого дня, що приніс їм скарби, якими володіє, напевно, не кожен король.

Ніхто не міг їм цього заборонити. Адже сьогодні кожен з них нарівно з іншими ризикував життям, тому і горілка, і увесь трюм, і саме судно належали кожному з них в рівній мірі. Принаймні, вони так вважали, і Альварес не хотів їх в цьому розчаровувати завчасно. Він розумів, що повний трюм золота, щедро приправлений величезною кількістю спиртного, може утворити вибухову суміш, але калейдоскоп емоцій, викликаних усвідомленням здійсненого, спалахував настільки яскраво, що він і сам був не в змозі встояти перед спокусою. Адже сьогодні він зірвав той самий куш, який доля підкидає людині лише раз в житті. Залишалося тільки вправно дати йому раду.

Уся трагедія на борту Птаха боцмана тривала не більше чверті години. Але для когось в ці п'ятнадцять хвилин вмістилося все життя…

 Поспіхом прибравши із судна трупи, пірати вдалися до розгулу, що відзначав початок їхнього нового славного життя. Сп'янілі від ейфорії і чималої міри міцного напою вони після стількох годин нервової напруги дуже скоро звалилися з ніг, віддавши свою подальшу долю на розсуд вітру і океану…

Сумний образ повного місяця неквапно вкрився щільною завісою грозових хмар, що коливалася низько над водою. Шхуна скорботно занурилася в непроглядну мрячну імлу.

Сцена спустіла.

Виставу було закінчено…

***

Свіжий вітер гнав шхуну з п'яною командою і повним золота трюмом у відкритий океан. Подалі від берегів, де панує правосуддя, де церква і закон пильнують за дотриманням порядку. Туди, де таємницю скарбів буде надійно укрито безкрайніми просторами Океану, що спокійно плескався за кормою, байдуже приймаючи викинуті за борт трупи, приховуючи в пучині сліди жорстокішого і найвіроломнішого з усіх злочинів століття. З кожним трупом поверхнею розпливалися криваві плями. Але що для Океану дрібні трагедії цих нікчемних бідолах, коли він здатен прийняти у своє лоно цілі каравани, цілі острови і континенти, в змозі змити з поверхні землі цілі міста і цивілізації з їхніми незмірно більшими багатствами, ніж несе на борту ця жалюгідна шкаралупка із п'яною командою!