ГЛАВА 8. ПТАХА БОЦМАНА

Стоячи під хистким навісом, який ледь укривав від дощу, отець Еусебіо спостерігав за тим, як в тьмяному світлі факелів ченці тягають важкі глеки на єдиний вантажний баркас.

Хоча за розмірами порт Піско ніколи не був спроможний сперечатися з Кальяо або Пайтою, в ті часи він все ж був досить відвідуваним. Ним з Перу вивозили селітру, гуано і ртуть, а ще раніше — срібло. В розпал сезону важко навантажені баркаси до пізнього вечора снували між портовими пакгаузами і численними судами, що стояли на рейді. Але порт Піско був позбавлений природної гавані, тому в ньому ніколи не було ремонтних доків або елінгів і в міжсезоння життя тут у прямому сенсі завмирало.

Священик навмисно наказав братові Немезію, послатися на бідність церковної казни і запропонувати портовим вантажникам запевне низьку ціну, щоб ті не погодилися на нічні роботи і в нього були усі підстави обійтися лише силами церковних служок, ченців та нечисленної команди невеличкої шхуни. Недбалі вантажники могли з необережності розколоти якийсь глек і випадково побачити те, чого їм бачити було зовсім не варто.

Вдивляючись почервонілими від недосипання і втоми очима в нічну темряву, отець Еусебіо стежив за завантаженням шхуни, вогні якої ледь виднілися крізь мряку і млу. Ця частина його плану була не менш ризикованою. Для того, щоб вивезти на судно увесь вантаж, баркасу знадобиться зробити чотири чи навіть п'ять ходок. Але, якщо піднімуться хвилі, вагу вантажу доведеться зменшити, інакше баркас може зачерпнути бортами води. А якщо займеться шторм або хлине злива, то роботи доведеться зупинити зовсім, і тоді вони загрожують затягнутися на невідомий час. Навіть якщо шхуну буде благополучно завантажено, то по дорозі в Кальяо її може наздогнати один з ураганів, які трапляються тут о цій порі. Але цей варіант був чи не єдиний, який розбійники залишили отцеві Еусебіо. Йому взагалі дуже пощастило, що шхуна не встигла відійти на південь, у бухту Паракас, і капітан погодився піти в цей рейс незважаючи на негоду.

Між тим завантаження тривало. Погода була доброзичливою до старого. Легкий дощ, що переходить в мряку, і слабкий нічний бриз — напевно, краще, чого можна було чекати від погоди в сезон дощів. Можливо, це Господь прислухався до його молитов і зглянувся над своїм відданим слугою?

Нечисленна команда шхуни допомагала церковним служкам і ченцям, які в прямому сенсі валилися з ніг, працюючи без відпочинку вже другу добу. Адже хай там яка велика була їхня віра, а можливості людини не безмежні.

Маленькі ручки індіанських глеків спеціально розташовані так низько, щоб глек зручно було носити на спині за допомогою мотузка, який протягали крізь них і обмотували навколо шийки. Але зараз втомлені люди насилу могли тягнути один глек удвох. Більшість з них працювали в дощовиках з капюшонами, і лише гладкий добродушний здоровань, ймовірно матрос зі шхуни, залишався в полотняній куртці, — чи-то не знайшов дощовика за розміром, чи і без того упрів від роботи. Тільки він був в змозі тягнути важенний глек самотужки. Його велика голена голова блищала в світлі факелів, а широка шийна хустка наскрізь промокла чи-то від мжички, чи-то від поту.

Навантажений баркас відходив, а до вимощеного з дощок настілку, який слугував вантажним майданчиком, підганяли чергову підводу, з якої знімали глеки, тягнули їх на дерев'яний пірс і акуратно укладали в два ряди. Тільки після цього у людей з'являлася можливість відпочити — всього з півгодини, доки баркас повернеться за наступною ходкою. Хтось забирався в порожній віз і, згорнувшись калачиком на вологій соломі, засинав, закутавшись в промоклий плащ. Інші збиралися під навісом і, привалившись до кам'яної стіни, до якої був прибудований навіс, дрімали, не звертаючи уваги на дощ, що крапає крізь дірявий дах. Але невтомний отець Ігнасіо, який керував завантаженням на березі, уважно стежив за тим, щоб кожен з них залишався в його полі зору. Він спеціально зняв зі шхуни половину матросів, щоб на судні не створювалося їхньої чисельної переваги. Але люди були занадто виснажені, щоб загадувати якісь витівки. Варто було баркасу знову пристати до пірса, як вони підводились, і немов зомбі, йшли виконувати важку роботу, якої, здавалося, не буде кінця.

Був тут і Мігель Кабрера. Хлопець працював, немов і не було двох безсонних ночей, під час яких він допомагав ченцям спочатку розкладати по глеках злитки, потім вантажити караван з вином. Побоюючись розголосу, отець Еусебіо не хотів залучати до цих робіт сторонніх, а матрос, який волею долі вже і так опинився залученим в їхню таємницю, в умовах, коли кожна пара рук була на рахунку, виявився дуже до речі. Тим більше що він не дурний був заробити.

Баркас у черговий раз підняв вітрило і, забравши на борт усіх матросів, що працювали на березі, попрямував до судна. Це була остання ходка. З нею пішов і Мігель Кабрера, який мав повернутися у Кальяо, де стояв його барк.

На судні на них чекали отець Луісіо, що наглядав за вивантаженням і розміщенням глеків в трюмах, і брат Немезій, який всю ніч курсував з баркасом, а тепер залишився на шхуні чекати на останню ходку, яку супроводжував отець Ігнасіо. Назад баркас відведуть на веслах четверо ченців, а двоє священиків і брат Немезій підуть на шхуні в Кальяо. Там отець Ігнасіо явиться в архиепархию Ліми і повідомить про доставку скарбів, потім простежить за їхнім вивантаженням і здасть коштовності по опису.

При цьому і матроси, і сам капітан були впевнені, що повезуть вантаж горілки до Сан-Франциско. Передбачливий капітан, враховуючи тривалість рейсу і погодні умови, навіть посилив свою команду трьома матросами, яких найняв вже тут, у Піско. Отець Еусебіо вирішив, що краще переплатити людям за далекий перехід, ніж відкривати карти завчасно. А в потрібний момент, коли скарби вже будуть недосяжними для бандитів, отець Ігнасіо вручить капітанові лист із особистою печаткою отця Еусебіо, в якому буде вказано вірний порт призначення…