ГЛАВА 7. ЗАДУМ ОТЦЯ ЕУСЕБІО

На отця Еусебіо чекала іще одна бентежна ніч. Із самого початку розуміючи, наскільки ризикованим був його план, він вирішив особисто супроводжувати караван в порт. Судячи з того, як натужно ступали запряжені парами коні, вантаж для них був явно заважкий, і хоча до порту вони мали пройти усього трохи більше двох миль, частина дороги пролягала крізь сельву. Отець Еусебіо знав, якщо йому не вдалося обдурити бандитів, то нападу слід чекати саме тут. І тоді вже нехай краще він загине в кривавій сутичці, ніж наверне на свою голову ганьбу, якої йому потім не позбутися до скону.

Перше, що він зробив позаминулої ночі, одразу ж після того, як випровадив несподіваного гостя, — наказав терміново доставити в церкву з монастиря п'ятсот глеків, які зазвичай використовувалися для зберігання вина і горілки піско. І ще до світанку в церковний двір зайшла дюжина широких возів, навантажених горами укритих мокрою рядниною глеків. Щоб вантаж не розвалився, глеки було стягнуто линвою, яку було пропущено крізь їхні ручки і прив'язано до бортів.

У просторому церковному дворі, обгородженому глухою кам'яною стіною, одразу стало тісно. Коней розпрягали, щоб відвести до міської стайні, вози розвантажували, глеки спускали в підвали. Звиклі до послуху церковні служки і ченці смиренно виконували важку роботу. Кожен чітко знав своє місце. Але тоді ще отець Еусебіо і гадки не мав, що йому доведеться відправляти ще й другий караван.

Коли під час ранкової меси він дізнався, що споглядачі бандитів вже в місті, він дуже схвилювався. Робота в підвалах церкви на той час вже кипіла на повну.

Отець Еусебіо мимовіль подякував Господу за те, що до приходу іспанців індіанці не знали колеса і виготовляли свої глеки не на гончарному крузі, а за допомогою глиняних смужок, які нарощували одна над одною. Тому їхні традиційні глеки мали широкі — близько трьох дюймів в діаметрі — горловини, крізь які майстер просував руку, щоб вирівняти внутрішню поверхню глиняної посудини перед тим, як її буде випалено. Крізь таку горловину всередину глека можна було просунути золотий злиток, який мав ширину два з половиною дюйми і важив приблизно двадцять п'ять фунтів. У кожен глек клали по три злитки, не більше, інакше він ставав занадто важким і міг розколотися під час перевезення, та і ручки могли просто не витримати. Дублони, дорогоцінне каміння і ювелірні прикраси розсипали по глеках поменше, так, щоб їх була в змозі підняти одна людина. Свинцю в долині Піско завжди вистачало, тому широкі горловини глеків запечатували свинцевими затичками. Для цього затичку, яка мала форму сплющеного циліндрика, заганяли в горловину глека, а потім нагрівали її по ободу. Краї затички оплавлялися, і вона щільно закупорювала горловину. У такий же спосіб в той час запечатували і глеки з горілкою, і пляшки з вином. Загорнуті в мішковину розп'яття і браслети укладали на дно великих плетених кошиків, в які потім накладали пляшки, а високі свічники довелося скласти у великий сундук, в якому раніше зберігалися дублони.

Якби робота і надалі просувалася такими темпами, то вже до середини вчорашнього дня можна було б починати вантажити глеки на вози. Але отримана після ранкової меси звістка змусила отця Еусебіо на ходу перекроювати плани.

Усі ці приготування було задумано, коли він планував відправити скарби суходолом, замаскувавши їх під караван зі спиртним. І хоча загальна вага вантажу разом із запечатаними свинцем глеками складала більше двадцяти тонн, для дюжини вантажних возів, запряжених четвірками коней, ця вага була цілком під силу навіть враховуючи такий далекий перехід.

Схожі каравани, що постачали до столиці продукти, в тому числі і горілку, не були рідкістю. І зустрінься така валка бандитам, які прямували із столиці на південь тією ж дорогою, вона б навряд чи викликала в них якісь підозри. І вже точно вони не стали б розкривати себе, нападаючи на вози з глеками. Вони б полювали на караван із сундуками і охороною.

Але випускати навіть дуже добре замаскований під доставку спиртного караван із церковних воріт зараз, коли за стінами на нього вже очікують розбійники, означало віддати скарби просто їм у лапи.

І тоді отець настоятель вирішує пустити бандитів по хибному сліду, дати їм те, чого вони очікують – караван із добре озброєною охороною та погано замаскованими сундуками. Щоб переконати розбійників, що караван із золотом вже готовий вирушати, він відправив в Ліму гінця. І хоча його лист було адресовано новому архієпископу Перу, якого було посвячено в сан лише пару місяців тому, писаний він був, швидше, для бандитів, котрі, як сподівався отець Еусебіо, не проминуть перехопити посильного. Але на випадок, якщо лист врешті таки потрапить до адресата, зміст його цілком відповідав повідомленню про відправку каравану з горілкою.

Текст листа був такий:

"Ваше Преосвященство, високопреподобний Хосе Себастіан Гойенече Барреда, щиро бажаю Вам доброго здоров'я і довгих років мудрого правління і покірно прошу прийняти в дар щедрі плоди благоліпної долини Піско, в яку промислом Божиїм поміщено нашу скромну парафію.

Смиренно сподіваюся на Вашу лояльність до негоціації і перебуваю в упевненості, що Божественний скарб сих воістину багаторясних земель, який більше сорока років сумлінно зберігався в підвалах церкви Піско, зібраний і облагороджений чернечою братією і святобливими мирянами, послужить благій справі збільшення казни Святої нашої Церкви.

Запевняючи Вас в цілковитій своїй безкорисливості, відправляю дюжину возів з проводжатими, яких відряджено доправити цей дар в собор Ліми. Аби уберегти Церковне добро від розграбування на небезпечних дорогах крізь сельву і не спокусити безрозсудних створінь Божих, що жадають легкої наживи, благанно прошу вислати назустріч каравану озброєний ескорт, аще на те буде Ваше всеблаге воління.