ГЛАВА 6. ДАРИ ЩЕДРОЇ ДОЛИНИ

Холодний похмурий ранок застав отця Еусебіо за молитвою. Слабке сонячне світло продерлося нарешті крізь щільну завісу хмар і засіріло в щілинах зачинених віконниць. Свічка, що вже догорала, раптом затріщала і згасла. Вже хвилин із п'ятнадцять священик мовчки стояв у своїй кімнаті навколішках, поклавши руку на аналой. Схиливши сиву голову він спостерігав, як біля вицвілої циновки сотається поміж мостин великий рудий тарган. Давно вже було прочитано усі молитви, задано усі питання, проте на жодне відповіді отримано не було. Втім, за довгі роки життя отець настоятель вже звик до того, що на всі поставлені до Господа питання відповідь доводилося шукати самому.

Після втечі Архієпископа Бартоломе лас Ераса час ішов своїм чином, ситуація в країні змінювалася, і, коли стало зрозуміло, що повернення Перу під іспанську корону вже неможливе, отець Еусебіо замислився над тим, що йому діяти із скарбами надалі. На цей випадок покійний Архієпископ ніяких вказівок не залишив. Багато свідків бурхливих подій на той час вже відійшло в кращі світи, і порадитися настоятелеві було просто ні з ким. Нескінченні ночі роздумів привели його до висновку, що Архієпископ Бартоломе нікому зі свого оточення не залишив інформації про скарби, що зберігалися в церкві Піско. Жодній живій душі в архієпархії не довірив він цієї таємниці. Інакше, як можна пояснити таку довгу їхню бездіяльність?

Не знаючи істинних політичних уподобань нової церковної верхівки і побоюючись звинувачень в пособництві роялістам, отець Еусебіо не став тоді писати листа новому архієпископові. Він вирішив податися до Ліми і прояснити ситуацію при особистій зустрічі, але обидва його прохання про аудієнцію було відхилено. Та то й не дивно, адже його парафія була мала і неважлива. І за усі ці роки церкву Піско не вшанував своїм візитом жоден архієпископ, а їх на цей час змінилося вже четверо.

І ось тепер, коли йому дійсно знадобилася допомога архієпархії, як, скажіть будь ласка, він після майже сорока років мовчання проголосить, що в підвалах його церкви сховано такі скарби? Що може бути йому виправданням? Для прихильників незалежності мотив його мовчання буде визначено однозначно — недовіра до існуючої влади і змова з роялістами.

Але й нічого не діяти теж було безглуздо — не віддавати ж церкву з її скарбами і людьми, які стільки років служили йому вірою і правдою, на грабіж та наругу бандитам. Будь-яка його дія або не дія лише погіршувала його положення.

Того ранку старий майже пошкодував, що дожив до цього часу. Скільки йому залишалося? Ще б якихось років п'ять-десять, і Господь би позбавив його від необхідності шукати вихід з цього безглуздого становища. Останнім часом все наполегливіше нагадував про себе вік, і, готуючи дух до вічного спокою, отець Еусебіо іноді з посмішкою уявляв собі подив свого наступника, коли той дізнається, яким несподіваним тягарем наділила його підступна доля. Горіти б цьому отцеві Маттео в пеклі разом з його довгим бовкалом…

Сонце піднялось вище і пропекло в суцільнім мареві хмар невеличку проріху. Прослизнувши крізь вузьку щілину віконниць, до кімнати скочив і завмер на вискоблених дошках підлоги сонячний зайчик. Схиливши голову, отець Еусебіо спостерігав, як невловимо для людського ока рухається він у напрямку різьбленої підставки аналоя. Так непомітно спливає час, який відведено людині в цьому суєтному світі, — поглянеш, а ти вже на порозі в світ інший і твій земний шлях не відмічено нічим. Обернешся, а за спиною лише ворох незавершених справ, нездійснених задумів, марних сподівань та купа невиправлених помилок та незамолених гріхів…

В абсолютній тиші, здавалося, було чути, як шурхоче лапками зухвалий рудий тарган, який, підбігши до світлої плямки, поворушив вусиками, ніби мацаючи сонячний промінець на дотик. А в нім, підкоряючись незбагненній для людського розуміння гармонії, роїлися порошинки. Стикалися і розліталися, зникали в сірій імлі темної кімнати і знову потрапляли в смужку світла, немов людські долі, які вихопила із сірої буденності воля Провидіння.

Постоявши ще деякий час в роздумах перед аналоєм, отець Еусебіо, не виходячи до ранкової трапези, сів писати листа до Ліми…

Пролунав ледь чутний стук в двері, майже шерхіт. Це служителі принесли настоятелеві сніданок. Так бувало завжди, коли він занадто довго не виходив до загальної зали. Чернець, що увійшов, безшумно поставив тацю на маленький столик біля ліжка і, зробивши крок убік, розчинився в сірих тінях, що висіли в темному кутку кімнати.

Коли отець Еусебіо після короткої молитви приступився до трапези, чернець тихо, майже пошепки, почав розповідь про те, чого йому вдалося дізнатися цієї ночі. Він говорив не піднімаючи голови, монотонно і безвиразно, немов, не звертаючись ні до кого читав молитву. Це був брат Немезій, невисокий худорлявий з безбарвним волоссям і сірим непримітним обличчям без виразу, такого надзвичайно важко вирізнити в натовпі чи запам'ятати, навіть зіткнувшись носом до носа.

Він засвідчив, що в таверні порту Піско дійсно зупинився іспанський матрос на ім'я Мігель Кабрера. Повернувшись туди учора вночі, він замовив солонини з елем і відправився до своєї кімнати, яку знімає сам. Ні з ким стороннім він не спілкувався. Ще чернець розповів, що в порт матрос прийшов учора надвечір пасажиром на борту невеликої шхуни Птаха боцмана, яка і досі стоїть на рейді, захоплена негодою. Матроси з неї також підтвердили, що в доках Кальяо дійсно бачили барк Алісія. Усе це дозволяло зробити висновок, що вчорашній нічний гість був саме тим, за кого себе видавав.

Старий довіряв братові Немезію. Його — худого, у виразках і струпах, вошивого хлопчака на межі голодної непритомності — отець Еусебіо знайшов серед міської безпритульної малечі років двадцять тому. Тоді він більше нагадував непримітне паршиве кошеня, що тремтить від холоду і страху, ніж хлопчиська десяти років. Отець настоятель особисто улаштував його до монастиря францисканців, а коли хлопець підріс, дав йому місце служки в своїй церкві. Іноді може статися в нагоді мати під рукою такого невибагливого виконавця, якому можна доручити найскладніше завдання і бути впевненим, що його буде виконано найкращим чином.