ГЛАВА 5. СВЯТО МОРАЛІ

На засіданні комітету з етики видатний учений-фізіолог Моро, на той час вже добре відомий в наукових кругах своїми гучними роботами про вражаючі аномалії розвитку організму, що стали результатом переливання крові, вимушений був мовчки вислуховувати гнівні викривальні промови на свою адресу і на адресу вівісекції в цілому. Слова, які відбивалися від гучних склепінь просторої університетської аудиторії, лунали немов вирок страшного суду, що звергається з небес.

— …мало, що такі нелюдські експерименти підпадають під статті Закону про жорстоке поводження із тваринами, вони зазіхають на самі основи віри в божественне походження духу людського… — красномовність ректора була дійсно вражаючою, а емоційність його виступу переливалася через край. Цю б енергію та на добру справу. Але Моро на нього не ображався. Завдяки тому скандального випадку, який, чи то в результаті рокового збігу обставин, чи то за чиїмось злим наміром, стався в експериментальній лабораторії Моро і дуже швидко набув розголосу, ректора могли не сьогодні-завтра позбавити місця, або – ще гірше – відправити на пенсію. І, судячи з того, як жваво цей скандал було підхоплено і роздмухано періодичною пресою, яка майстерно маніпулювала думкою громадськості, постійно підігріваючи її цікавість, все до цього і йшло. Особливо після того, як у місті з’явилася брошура з красномовною назвою "Жахи Моро" кривавими літерами на коричневій обкладинці. Недивно, що із схвальних промов відносно експериментів Моро ректор так швидко переключився на обструкцію його робіт. Без сумніву, йому недвозначно вказали на неприпустимість заохочення подібної практики в стінах національного університету, а тим більше — використання Королівських грантів на фінансування проектів, від яких у щирих католиків стигне в жилах кров.

Прямокутне, із крупними рисами і вольовим підборіддям, обличчя Моро залишалося спокійним. Він чудово розумів, що після усього того, що сталося, працювати йому вже не дадуть, тому був готовий стоїчно перенести будь-які неприємності, які загрожували вивергнутися на його голову. Жорстка складка в куточках біля губ надавала його обличчю виразу відважної рішучості.

В суворі часи інквізиції його б напевно спалили на вогнищі, але в нинішнє освічене століття методи моралістів, які піклуються за чистоту людських помислів, значно пом'якшали, тому його просто позбавили кафедри, лабораторії, асистентів і обладнання. Іншими словами, у нього відібрали усе — навіть лабораторні журнали. Але ніхто не міг позбавити його знань і величезного досвіду, накопиченого за роки кропіткої праці на межі самозречення. А ще в нього залишилося декілька товстих зошитів, що були густо списані дрібним нерозбірливим почерком. В них містився весь сенс його робіт і відкриттів останніх п'ятнадцяти років…

Після того, як в 1840 році Британське Королівське товариство по запобіганню жорстокому поводженню з тваринами набуло протекції королеви Вікторії, об'єктами його пильної уваги стали практично усі лабораторії, що займалися медичними дослідженнями. Так звані патрулі товариства раз по раз навідувалися і до Моро, але до останнього часу йому якось удавалося зберігати з ними якщо не дружні, то, принаймні, нейтральні стосунки. До тих пір, поки не стався цей безпрецедентний по своїй безглуздості випадок, який роковим чином перевернув догори ногами усе його життя і, схоже, поставив хрест на його подальшій кар'єрі ученого-фізіолога.

З півмісяця тому з вольєра експериментальної лабораторії Моро втік екземпляр, на який учений робив велику ставку. Собака з обідраною шкірою і численними ушкодженнями, які були явно хірургічного характеру, бігав університетським містечком і, доводячи до непритомності його мешканців, доволі зрозумілою англійською просив у перехожих пити. В усій цій події найбільш загадковим для Моро видавався один момент — чому так скоро закінчилася дія ефіру? Тварина мала залишатися в несвідомому стані ще як мінімум зо дві години. В нього були усі підстави вважати, що інцидент цей стався — а можливо, навіть був навмисно організований — не без участі когось з його асистентів або персоналу лабораторії, але прямих доказів у нього не було, а проводити дізнання йому вже ніхто не дозволить. Можливо, так заздрісники відреагували на публікацію його статті, в якій він описував методику зрощення нервових волокон при пересадці і імплантації реципієнтові суглобових елементів, узятих від стороннього донора…

— …і обурена громадськість, яку я маю честь представляти, рішучим чином не бажає більше миритися з подібними проявами безглуздої жорстокості, яка незграбно намагається прикриватися високою метою і інтересами розвитку експериментальної медицини. Британське вчене співтовариство, керуючись положеннями етики і моралі, має рішуче засудити цю варварську практику і безжально викоренити будь-які спроби подальшого використання тварин в якості матеріалу для жорстоких дослідів. Я уповноважений заявити, що наші вимоги не обмежуються лише тим, щоб доктора Моро, який зганьбив честь медичної науки, було позбавлено усіх звань, що йому було присвоєно, а також усіх нагород і регалій, що йому було надано. Ми маємо намір клопотати перед урядом про те, щоб він зробив кроки для негайного висилання цього псевдонауковця з країни.

Представник Британського Королівського товариства ще довго і пристрасно зачитував підготовлену промову, гаряче переконуючи зібрання в неприпустимості і порочності, в необхідності боротися і викорінювати. Його верескливий, з істеричними нотками, дратівливий голос жахливо контрастував з жорстокістю слів, які він вигукував.

Моро чудово розумів, що затиснуте в рамки зашкарублої моралі суспільство на цьому етапі свого розвитку просто не змогло б прийняти всього того, що він вже майже готовий був йому запропонувати. Але висилання з країни не залишало ученому можливості закінчити свої роботи, щоб хоча б виправдатися перед цим суспільством, примиритися з ним, відкривши для науки найменш шокуючі і найбільш корисні результати своїх експериментів. Святенницьке пуританське суспільство цинічно відринуло усі його ідеї скопом, навіть не зробивши спроби розібратися в деталях. Воно не бажало приймати нічого з того, що він міг і хотів дати світу — ані раннього діагностування патологій у новонароджених, ані заміни хворих або зношених органів, ані методики прискореної регенерації пошкодженої тканини…