ГЛАВА 4. ПІДВАЛИ ЦЕРКВИ ПІСКО

Отець Еусебіо вже готувався вознести молитву і відійти до сну, але звістка отця Ігнасіо щодо нічного відвідувача, який вимагає особистої зустрічі із отцем настоятелем, його серйозно схвилювала, і, натягнувши сутану, він піднявся до зали.

Чи здивувався він такому пізньому візиту? Швидше ні.

Якщо бути відвертим, то майже всі ті майже сорок років, які він провів на посаді настоятеля цього храму, отець Еусебіо чекав і боявся, що ось-ось станеться дещо подібне. Він отримав цю посаду, коли місто ще носило назву Піско, що на мові місцевих індіанців кечуа означає "пташка". Потім, у 1832 році, на честь незалежності Перу поселення перейменували у Вілья-де-ла-Індепенденсія, а порт — в Пуерто-де-Індепенденсія. Але на морських картах залишилися старі назви і ці звучні імена ніяк не хотіли приживатися. Тому зазвичай і заїжджі моряки, і місцеві мешканці, продовжували називати і місто, і порт старим ім'ям Піско. Адже скоро минає вже тридцять років, як їх перейменували…

В сусідній кабінці сповідальні на отця Еусебіо чекав схвильований чоловік в ущент промоклому плащі.

— Вітаю тебе, син мій. Можеш звати мене отцем Еусебіо. Я настоятель цього храму, — відрекомендувався священик. — Як називати тебе, і яка нагальна справа стала причиною такого пізнього візиту?

Скрипучий голос отця Еусебіо пролунав спокійно і впевнено, він нічим не видав свого хвилювання.

— Вітаю Вас, падре. Моє ім'я Мігель. Мігель Кабрера. Я бідний моряк, служу простим матросом на торговому барку Алісія, який встав на кренгування в порту Кальяо, — почав свою розповідь відвідувач. — Не знаю, на щастя Вашої церкви, падре, чи на мою біду, але Господу нашому було завгодно зробити мене випадковим свідком розмови, що точилася між зграєю бандитів в одній із портових таверн Кальяо. Вони замислили жахливий злочин. Як щирий католик і вірний син церкви я не міг залишатися осторонь і, щойно трапилася нагода, мерщій зайняв грошей і сів на перше судно до Піско, щоб якнайшвидше повідомити Вас про біду, яка готується.

Отець Еусебіо не подав вигляду, що йому добре відомо, який злочин проти його церкви могли замислити бандити. Треба було спочатку з'ясувати, що це за людина, і як багато йому стало відомо.

— Але стривай, син мій. Як наша скромна церква може зашкодити цим розбійникам скоїти їхній злочин? Хіба вознести молитву, щоб Господь навів їхні заблудлі душі на шлях істини, та…

— Але ж ці бандити, падре, — схвильовано перебив його відвідувач, — планували пограбувати саме Вашу церкву. Вони так і казали — церква Піско.

— Гм, а чи не простіше було б тобі, замість того, щоб стрімголов летіти сюди, просто повідомити про це в префектуру Кальяо? — продовжував гнути свою лінію отець Еусебіо.

— Вибачте мою слабкість, падре, але тиждень тому мені вже довелося відвідати префектуру, — сконфузився моряк. — Загризлися в таверні з французами, і нас потягли до дільниці. Ще й штрафа наклали. І там, серед бандитів, був священик, його називали отцем Маттео. Я вирішив, що для префекта моє слово проти слова священика ніколи не візьме гору. А бандити потім запросто зі мною розправляться. Гадаю, вони і без того запідозрили, що я їх підслуховував…

Отець Еусебіо слухав мовчки. Звиклий вислуховувати довгі сповіді він чудово міг змусити людину розговоритися і висловити все, в чому бідолаха може і собі не завжди зізнавався.

— А крім того, — повів далі після ніякової паузи відвідувач, — той священик розповідав про Вашу церкву такі… чудернацькі речі. Якщо б я їх повторив, префект швидше мене самого в каталажку запроторив би, ніж повірив таким нісенітницям. Та я і сам, відверто кажучи, засумнівався чи сповна в розумі той священик, коли він став розписувати скарби, які нібито приховано в підвалах Вашої церкви…

***

Отець Еусебіо мовчав. Іноді йому і самому здавалося якимось непорозумінням усе його довге життя, присвячене зберіганню того, що йому не належало, — чужих таємниць, чужих гріхів, чужих скарбів…

Він згадав довгу, майже двогодинну бесіду, якій його, тоді ще зовсім молодого вікарія з Аякучо, удостоїв сам архієпископ Ліми і Примас Перу Бартоломе Марія де лас Ерас Наварро під час свого славнозвісного вояжу по країні в 1818 році. Якби він лише міг собі уявити, до чого були усі ті прискіпливі розпити архієпископа…

Не є секретом, що в перші роки конкісти католицькі ченці — домініканці, францисканці, а пізніше і августинці, — створюючи місіонерські приходи і церкви, часто будували їх на фундаменті або в стінах місцевих язичницьких храмів. При цьому уся пишнота культурної спадщини древньої цивілізації інків, що накопичувалась на протязі віків і зазвичай була зосереджена в цих храмах, автоматично переходила у власність нової церкви. Та і пізніше, коли в другій половині шістнадцятого століття в Перу, як і в усіх іспанських колоніях Південної Америки, лютувала інквізиція, її казна поповнювалася також і за рахунок переслідування багатих купців — іудеїв і протестантів, чия власність за рішенням судів конфісковувалася на користь церкви. Зрозуміло, що в часи, про які йдеться, левова частка цих воістину незлічених скарбів вже залишила континент в трюмах тих славнозвісних золотих і срібних галеонів, що караванами йшли в Іспанію в розпал конкісти. І хоча щедрість цих земель, які були обласкані язичницькими богами, як і раніше не знала меж, провінційна церква глухого містечка Піско своїми казковими скарбами завдячувала дещо іншим обставинам.

Послаблення влади Іспанії, яка зав'язла у війні з Наполеоном, спровокувало початок визвольного руху в її південноамериканських колоніях. Вже тоді Архієпископ Бартоломе Марія де лас Ерас Наварро, який не приховував своїх роялістських поглядів, злякався за долю величезних скарбів, що скупчилися в приходських храмах за роки розграбування країни. І після сутички при Майпу в квітні 1818, коли війська генерала Хосе Сан-Мартіна переправилися через Анди і розбили армію роялістів, принісши повну незалежність Чилі, архієпископ Ліми починає діяти. Він вирішує під приводом захисту церковного майна від розграбування зібрати скарби з усіх єпархій Перу в одному нічим не примітному місці, звідки їх було б зручно потім таємно переправити в Іспанію. І цим місцем примас обрав непримітну церкву припортового містечка Піско.