ГЛАВА 2. УДАЧА ДІЄГО АЛЬВАРЕСА

Коли б не удача Альвареса, яка була щедро приправлена його кмітливістю і розумом, усі його поплічники жебракували б по міських нетрях, або давно б вже теліпалися на ліхтарях по усьому тихоокеанському узбережжю. Втім, багатьом з них і ці хвалені якості Альвареса не допомогли, коли в черговий шторм його старенький люгер не зміг утриматись проти вітру, налетів на риф і затонув південніше Барранки. Відмінна була посудина для піратського розбою — містка, швидка, легко керована. А скільки разів вона рятувала, коли в крутий бейдевінд доводилося тікати від гонитви, або ховатися від патруля в мілководних лагунах. Але час і шторми зробили свою справу. Та і, врешті-решт, колись це мало статися…

Але Альварес врятувався. Та ще прихопив із собою трьох поплічників. І лише бовдур, на зразок Артура Брауна, став би стверджувати, що їм пощастило завдяки його дурнуватим амулетам. Альварес безліч разів прокручував в голові всілякі варіанти порятунку на випадок невдалого пограбування, або зустрічі з військовим патрулем. І на випадок, коли доведеться поспіхом кидати судно, в нього теж все було заздалегідь приготовано — від питної води і їстівних припасів до скриньки з перуанськими реалами та іспанськими піастрами, яка завжди стояла в потрібному місці, готова в разі небезпеки негайно рушити за своїм хазяїном.

Альварес заздалегідь обрав для себе тих, хто опиниться з ним в єдиній чотиримісній шлюпці, якщо люгер раптово отримає пробоїну, чи його доведеться пустити на дно самому. А решті піратської зграї судилося загинути. Це теж була частина його плану, по-перше, тому що небіжчик нікому не зможе бовкнути ні про самого Альвареса, ні про численні темні справи його банди, а по-друге — вміст скриньки легше поділити на чотирьох, ніж на дюжину.

Самотужки з великою справою не впораєшся, а збирати нову банду ризиковано і займе багато часу, та й довіряти він звик лише перевіреним людям. Саме тому в його човні опинилися: Артур Браун — по-перше, тому що дурень і не стане умишляти проти свого капітана підступне, а по-друге, тому що здоровий, як той віл і в разі бійки стоятиме на смерть хоч проти роти солдатів; худий ірландець Джек Кіллорейн — тому що мовчки робить свою справу, такого хоч на шматки ріж — ніколи не видасть, а це в їхній справі багатого варто, та й з ножем поратися вміє і, в разі потреби не вагається докласти його до діла; і наймолодший з команди — Люк Гарретт. Ну, скажімо, просто шкода стало хлопця — зовсім іще юнак. Але чи це так? Собі Дієго Альварес не брехав ніколи. Він вибрав Люка тому, що той просто обожнював свого капітана і за одним його словом готовий був хоч за борт стрибнути без роздумів. Та і що до всіляких вигадок — відмичок та іншої механіки — голова в нього працювала як треба.

Сезон дощів Альварес вирішив пересидіти у великому портовому місті Кальяо, за декілька миль на захід від столиці Перу Ліми. У таких місцях легше змішатися із матросами, які постійно прибувають і відбувають на судах, що проходять через столичний порт.

Крім того, тут, серед безлічі пліток, можна було натрапити і на корисну інформацію.

***

Хитко гепнувшись на стілець, гість назвався отцем Маттео. Він був аж занадто балакливим і виявився гарним розповідачем. Святоша знав безліч морських історій і байок, які в його виконанні, з тонко вплетеними слівцями із високого церковного стилю, набували особливої пікантності. Моряки слухали, перебиваючи оповідача вибухами реготу, і не забували стежити, щоб його кухоль завжди залишався повним…

Йшов вже другий місяць, як вони залишилися без люгера, який був для них і оселею, і засобом для існування, а витрачатися на придбання нового судна Альварес не поспішав. Все частіше поплічники нарікали йому, що вони вже занадто довго крутяться навколо буя, марнуючи час. Але, по-перше: не так вже й легко було натрапити на човен, придатний для піратського промислу, а по-друге: Альвареса чомусь не залишала впевненість, що рано чи пізно їм трапиться слушна нагода заволодіти якоюсь посудиною безкоштовно…

Тим часом піратська казна бідніла, а поповнювати її було нізвідки. Вони не були ані дрібними злодюжками, ані нічними грабіжниками, вони були піратами — звичайнісінькими морськими розбійниками без прапору й вітчизни. Їхнє ремесло — це уміння управлятися із вітрилами і вправно орудувати абордажною шаблею. А для капітана піратського судна це ще й вправна морська погоня, і спритний маневр при заході на абордаж.

Хоча часи відважних корсарів Френсіса Дрейка та Генрі Моргана давно минули, як і відійшли в історію піратські пригоди Едварда Тіча та Бартоломью Робертса; хоча давно зійшли нанівець іспанські каравани з повними трюмами срібла та золота, що його було награбовано в індіанських храмах, і Перу вже набуло незалежності, піратський промисел нікуди не подівся. Як і раніше він залишився ремеслом відчайдушних головорізів та відважних джентльменів удачі.

До середини дев'ятнадцятого століття тактика піратських наскоків багато в чому змінилася. Вже не гуркотіли гарматні дуелі, бо торгівельні судна задля збільшення дедвейту перестали оснащувати гарматами, тому і піратські судна теж не несли гармат, хіба що пара фальконетів на носі для попереджувальних пострілів, та на кормі, на випадок, якщо трапляться занадто завзяті переслідувачі. І хоча абордаж, як і раніше, залишався самим дієвим засобом схилити жертву до діалогу, абордажний бій теж практично себе пережив. Жертвою піратів міг стати будь-який торговий транспорт, що ризикнув вийти у відкрите море без ескорту або конвою, але трюми цих суден вже не містили тих нечуваних скарбів, які варто було б захищати ціною людського життя. Деякі торговці іноді ще брали на борт озброєних охоронців, які намагалися чинити опір, але щойно найвідважніший з них летів за борт з перерізаною горлянкою, решта одразу ставала набагато поступливішою.

Головною метою піратів став викуп. Саме викуп, а не товар, з перепродажем якого доведеться потім морочитись, або судно, яке буде заарештовано в першому ж порту. Але для того, щоб переконати власника товару сплатити викуп, піратському ватажкові доводилося використовувати усі свої дипломатичні здібності, бо приперта в кут жертва здатна на багато вчинків, які можуть стати несподіваними навіть для неї самої. Тому найважливішим для отаман талантом стало уміння вірно обрати жертву, яка не стане чинити опір і сплатить гідний викуп, і відчуття балансу між насильством і переконанням.