ПРОЛОГ

Дощовим вечором 1859 року, в самий розпал сезону злив, на широку стежину, що вела від порту Піско до міста, з мокрої імли виринула постать в плащі із глибоко насунутим на обличчя капюшоном. Чоловік біг підтюпцем, іноді втомлено переходячи на швидкий крок. З геть промоклого капюшона струмками стікала вода, з-під старих чобіт на всі боки летіла багнюка і брудна рідота із калюж, в які мандрівець потрапляв у сутінках, що швидко насувалися.

Діставшись церковної огорожі, чоловік майже навпомацки відшукав хвіртку, але її вже було зачинено. Трохи потупцювавши, немов вагаючись, він поліз через кам’яний мур.

Піднявшись на ганок і ледь переводячи важкий подих, чоловік гучно постукав в оббиті залізом двері.

Довгий час зсередини не було чутно ніякого руху, і наскрізь промоклий візитер, що вже почав замерзати, постукав наполегливіше.

Нарешті з глибини церкви пролунали гучно відбиті склепіннями стелі кроки, і хтось завовтузився із засувкою. Слабке світло церковних свічок пролилося крізь вузький отвір прочинених стулок і впало на обличчя незнайомця, яке було сповнене невинності і смирноти. Намагаючись відсапатися, нічний гість благально вимовив тремтячим голосом:

— Будь ласка… будь ласка, мені терміново треба поговорити із отцем настоятелем.

— Але час вже пізній, — єлейним голосом почав кремезний служитель, — і отець настоятель відпочивають. А якщо ви хочете запросити священика для останнього причастя…

— Прошу вас. Справа дуже термінова. Я від самого порту біг під зливою, сподіваючись встигнути засвітла…

Хоча Рамон Кастілья, що повернувся з вигнання, вже почав наводити в країні лад, і в Перу стало набагато спокійніше, іноді в портових містечках все ще з’являлися зграї озброєних головорізів, які вешталися узбережжями обох Америк. У порт Піско заходять різні кораблі — спробуй вгадай, кого сюди може занести нелегка. До того ж, у служителів цієї провінційної церкви були дуже вагомі підстави ставитися до нічних візитерів, м'яко кажучи, з осторогою.

Бачачи, що служитель вагається, гість додав в голосі благання:

— Прошу вас, падре. Боюся, що ранком вже буде запізно…

Зненацька спалах блискавки на мить осяяв незнайомця, і отцю Ігнасіо раптово здалося, що з-під капюшона на нього дивиться не покірливе обличчя, а маска смерті з хижим оскалом. Він вирішив проявити упертість:

— Але хіба не міг би я, якщо ваша ласка, передати отцю настоятелю ваше прохання, чи що там у вас?..

— Боюся, що звістка, яку я приніс, не має торкатися сторонніх вух. Нам усім загрожує велика небезпека… — і після нетривалої паузи незнайомець додав, — усім істинним католикам…