Всілась стукотіти по клаві. Виносити думку назовні. Ритм спершу мав бути лагідним, тільки пальці ввели в пошуку щось зовсім протилежне: ритмічне, з потужною басухою та бажанням драйванути на швидкості «оля-ля» та «туц-туц-туц».
Візуалізація, котра була величною частиною особини, малювала в просторі кольорові круги та лінії: ситуації, людей, зв’язки, дотичності та проблемні кути. Кути.. Як їх було багато.
Уявний помаранчевий олівець під звук, що давав жару в вухах, почав згладжувати. Тонкі лінії ставали грубецькими, а кути під натиском помаранчевої олівчатої думки набували округленої форми. Час занурення в згладжування кутів затягувався, бо кутів було все ж таки багато….
Пальці стукотіли по клаві, нога відбивала ритму, плечі підсмикувалися в сидячому танці, голова хиталася, горлянка видавала якісь навіть звуки час від часу, а просторова візуалізація в результаті подарувала посмішку, бо кутів більше не було…