Згідно з кодексом (Нейтан Лоуренс, Арктур, 2513р.)

Півтора місяця минуло відтоді, як Марсіанська Федерація, немов картяр, що скидає непотрібну карту, оголосила про свій вихід з програми рейнджерів. Всі ми, хто носив цей значок, розуміли, що це кінець. Залишалося лише чекати офіційного некролога.

«Адмірал Кромвель» пристикувався до станції Арктур-1. Сем вже стояв напоготові, ще до того як апарель торкнулася палуби.

— Отже, босе, ти до своїх паперових щурів, а я — пошукаю той новий гендель на нижніх рівнях, — сказав Сем, плескаючи мене по плечу. — Кажуть, там наливають справжній коловіанський бренді, а не ту марсіанську сивуху, якою ти мене частуєш. Побачимось за кілька годин.

Я лише кивнув. Він, як землянин і вільний найманець, не мав тут жодних справ. А на мене чекала нудна процедура закриття останніх звітів.

Коридори штабу були напівпорожніми. Деякі двері були опечатані, на стінах виднілися світлі прямокутники там, де колись висіли почесні дошки та портрети героїв. У відділі звітності мене зустріла втомлена жінка, яка довго гортала на планшеті мої документи, а потім заявила, що система зависла і треба зачекати. Я чекав годину. Система так і не запрацювала. 

— Та киньте ви ті папірці, — сердечно мовила жіночка, дивлячись як я нуджусь на лавці для відвідувачів.

— Але ж згідно з кодексом рейнджера я маю подати звіт про виконану роботу, — мовив я.

— Ви думаєте Ваш звіт тут комусь потрібен? — іронічно посміхнулась вона.

Це був кінець. Тихий, бюрократичний, без пострілів і вибухів. Шкода, звісно, що все так скінчилося. Корпус був величною ідеєю, але з часом його механізм став неефективним. Федерація не може вічно тягнути на собі весь тягар галактичної безпеки, поки інші члени Ліги лише обговорюють бюджети. Це був логічний, хоч і сумний крок.

Я покинув штаб з гірким присмаком у роті й попрямував до «КМФ Архангел» — старого рейнджерського бару, де за останні сто років було укладено більше угод, ніж у всій Раді Ліги. Інтер’єр тут нагадував кафетерій старого фрегата на честь котрого бар був названий. М’які сидіння, спокійна музика і проста поживна їжа – саме те що потрібно рейнджеру після чергової подорожі. За одним зі столиків я побачив знайомі обличчя — кількох рейнджерів, з якими перетинався на завданнях. Я підсів до них.

— Лоуренс! Якими вітрами? — привітався один з них, Запп,  — Досі літаєш на тій старій «Балісті»?

— Вона ще дасть фору твоєму новенькому “Фальконету”, — відповів я.

— До речі, — він оглянув бар. — Кажуть ти тепер тягаєш з собою якогось вайлуватого коротуна – мисливця за головами. Для чого?

— Він надійний, — холодно відповів я, сідаючи за стіл. — Надійніший за багатьох, з ким мені доводилося літати.

— Звісно, для хлопця з Титану навіть землянин — це компанія, — посміхнувся Запп, — Корпус рейнджерів це робота для благородних, як ти взагалі ним став?

Слова Заппа вжалили як укус гадюки. Він був уродженцем Елізіум-Сіті, і ніколи не забував про це нагадати.

— Кодекс не розрізняє, з якої ти планети. Він розрізняє лише честь і її відсутність.

Запп хотів щось відповісти, але лише махнув рукою. Розмова перейшла на обговорення майбутнього. Більшість, як і він, сподівалися на вигідні контракти від корпорацій. Вони бачили в розпуску Корпусу не трагедію, а нові можливості. Я відчув, що мені тут більше немає чого робити.

Підійшов до старої електронної дошки оголошень. Колись вона була переповнена небезпечними завданнями. Зараз на ній висвічувалось лише кілька самотніх рядків. Більшість — дрібні замовлення від корпорацій. Але один привернув мою увагу. Стандартний Контракт від Корпусу. Доставка захищеного поштового пакета. Пункт призначення — Марс, Елізіум-Сіті, Штаб Марсіанського Флоту.

Флот ще підтримував контакт з рейнджерами. Ідеально. Робота на Федерацію. Важлива, хоч і проста. Це був шанс ще раз довести свою вірність і корисність, нагадати командуванню, що колишніх рейнджерів не буває. Я прийняв контракт.

Прощаючись, я потиснув руки товаришам. 

— Можливо, ще перетнемося, — сказав я. 

— Обов'язково, — відповів Запп. — Галактика тісна. Особливо для тих, хто шукає роботу.

Я вийшов з бару. На комунікатор прийшло повідомлення від Сема: «Босе, бренді тут чудовий. Я в борг взяв. За твій рахунок».

Я посміхнувся і набрав його номер. 

— Семе, досить розслаблятися. Робота. Летимо на Марс.

Попри сум від розпуску Корпусу, я відчував оптимізм. Федерація знає, що робить. І я, як її вірний офіцер, допоможу їй у цьому. Навіть якщо для цього доведеться стати звичайним найманцем.

Натупного дня.

Коли «Кромвель» завершив гіперстрибок, мене зустріло знайоме, величне видовище. Під нами, оповитий тонким серпанком атмосфери, обертався Марс. Не просто планета — дім. Центр цивілізації, порядку та прогресу. На орбіті, мов діаманти на оксамиті, виблискували верфі, доки та оборонні платформи. Це була міць Федерації, моя міць.

— Нетриксо, підключись до мережі, — віддав я наказ, не відриваючи погляду від ілюмінатора. — Час дізнатися, що нового вдома.

На головному екрані з'явилися стандартні звіти: ринкові котирування, космічна погода, місцеві новини. І серед них — одне повідомлення з червоною позначкою пріоритету від Ради Зоряної Ліги.

Я відкрив його. Текст був сухим і формальним. «У зв'язку з виходом Марсіанської Федерації з програми підтримки та неможливістю подальшого фінансування, Рада Зоряної Ліги оголошує про повний та негайний розпуск Корпусу Рейнджерів. Усі статуси, ліцензії та привілеї анулюються з моменту цього оголошення...»

Я відчув, як щось усередині стислося. Я знав, що до цього йде, але офіційні слова вдарили сильніше, ніж я очікував.

— Ну от і все, — пролунав голос Сема за спиною. — Тепер ми офіційно безробітні. Чи, точніше, вільні художники.

— Не зовсім, — заперечив я, вказуючи на захищений контейнер, що лежав на консолі. — У нас ще є останнє завдання.