Глава 3.Де я дізнаюсь інформацію

 Л. Б. Де Віль. Ініціали вишиті золотою ниткою виблискували в мене в очах. Логіка підказувала мені, що прізвище французьке. Я щось не дуже розуміла, що взагалі коїться. Довелося повернутися до спогадів того вечора. Вечірка, балкон, мокра сукня, вино, він…

 Ну звісно, я так бігла від нього, що геть забула про хустинку й сунула її собі в сумку. І що тепер, Аделіно? Повернути? О це вже ні, ще однієї зустрічі я не перенесу. Але… Він мене шукає, чи не так? Він знає, що я дизайнер одягу, отож у нього є привілей. То чому б не обернути цю хустку на свій привілей? 

— Я маю йти, — необережно кинула я Даму і подивилась на Елізабет, яка навіть не помічала моєї присутності. — Передай Еллі, що я напишу згодом.— «…якщо не забуду» — доповнила я вже про себе.

 Хлопець дивився на мене з широко розкритими очима, а я у відповідь лише махнула рукою, і замість пояснення просто схопила свій кремовий плащ, що висів на стільці, сумку і вибігла на людну вулицю, хлопаючи дверима. По дорозі, забігши додому за ноутбуком, я попрямувала в бібліотеку. Мені потрібно було сконцентруватися, а для цього я потребувала цілковитої, абсолютної тиші.

— Де Віль, — бурмотіла я собі під ніс, — Де Віль… Не таке вже й поширене прізвище, але «Гугл» розвіяв всі мої сумніви:

 «Де Віль — старовинне французьке прізвище, носіями якого були і є гілки аристократичного родинного дерева».

 Так от звідки гроші на такий дорогий шматок тканини. Напевно успадкував якийсь бізнес від свого батька. Але мені замало і не так важливо знати, що він походив від аристократів, мені потрібно було більше інформації. «Л.Б. Де Віль» , я просиділа купу часу, шукаючи щось потрібне, але мої старання були марні. Я вже й думала здатися, але потім я дещо згадала.

• Привіт, це Аделіна. Слухай у мене тут є до тебе невеличка справа, зможеш допомогти? Я надіслала тобі інформацію у особисті повідомлення, — вона була моєю надією у цій битві.
• Привіт, рада, що ти подзвонила, — відповіла Мія, — готова допомогти, зачекай хвильку.

Через якийсь час на моєю екрані з’явилося те, що було мені потрібно.

— Це він! — я зрозуміла, що вигукнула це, люди поряд почали підозріло зиркати в мою сторону. — Вибачте, — миттю зашарілась і обернулась до екрану, подякувавши Мії, я знову поринула у світ інформації.

 Леонардо Бенедикт Де Віль. Довге ім’я. Як і у всіх заможних осіб. Я шукала ще якусь достойну інформацію, але більше крім місця народження — Париж, Франція, та місця теперішнього перебування — Мілан, Італія і деяких особистих фотографій я не побачила. Мія відчувши мій відчай надіслала мені посилання на сторінку в інстаграмі. Його сторінку.

 «Лео Де Віль». Він скорочує своє ім’я, цікаво. Лео — очевидно від «Лев», тобто «хоробрий»? Він явно не виглядає, як хоробра людина, скоріше, як вперта і самозакохана..

 Я видихаю і дивлюся далі. Ого! Майже півтора мільйони підписників і це багато, у мене всього п’ять тисяч, але я вважала, що доволі популярна. Ха, ну звичайно, майже всі підписники жінки. І чому мене це не дивує? І всього-на-всього п’ятнадцять публікацій. Ну що ж, зараз ми дізнаємося, хто ж ти такий. Мені в очі одразу кидається фото милого песика, що викликає в мене багато несумісностей  з його хазяїном.

 Собака. Я звичайно люблю тварин, але з ними дещо складніше. Ще з дитинства в мене з’явилася травма: мене сильно налякав величезний доберман моєї однокласниці. З того часу, я так і не змогла нормально налагодити контакт з цими хвостатими. Як тільки я приїхала до Мілану, то одразу вирішила завести собі якусь тваринку і була безмежно рада, коли Елла подарувала мені на день народження маленького чорна кота з яскравими зеленими очима. Так у мене і з’явився мій Луї.

  Наступне фото мене зацікавило, не менше ніж перше. Тут Лео стоїть на зеленому газоні, як я вже потім зрозуміла, полі для гольфу, бо в руках він тримає гольфійну ключку. На його вустах цвіла та сама усмішка, яку я бачила кожного разу, коли ми зустрічались. І ті самі ямочки, які так і вабили мої очі.

 Фото з високим шатеном, певно теж якийсь пихатий друг. Знову пес. Він що помішаний? Майже половина фото із собаками. Мені потрібно щось цікаве. Компромат. Будь-що, що допоможе його позбутись, бо має бути хоч щось!

 Передостаннє фото. З дівчиною. І підписано червоним сердечком. 

Хто ж ви така молода леді? Я перейшла на її профіль...І мої надії розбились об камінь... Під назвою сім’я. Звичайно вона була лише його двоюрідною сестрою. Ну ось і все. Місія успішно провалена, бо все, що мені вдалося дізнатися так це те, що він очевидно помішаний на собаках і грає в гольф із сім’єю і друзями. Сказати, що я була розчарована — нічого не сказати. Я була в розпачі!