Розділ 8: Вогонь і тіні

Етел їхала через нічне місто, але її думки залишалися далеко поза його межами. Вулиці та оголошення миготіли за вікном, але в її серці була лише одна людина. Дерек. Її свідомість була заповнена ним, навіть коли вона намагалася зосередитись на своїй місії. Але в кожному кроці, в кожному плані, що вона будувала в голові, був він — як тінь, що слідує за нею.

Машина мчала по темних вулицях, і тільки ритм її коліс створював звуки, що розривали тишу. Весь цей час, поки вона була далеко від нього, думки про те, що вони могли б бути разом, не залишали її. Її серце рвалось на шматки, коли згадувала його погляд, коли вона залишала його того ранку.

І ось, нарешті, вони зупинились. Майкл підійшов до неї з невеликим натяком на усмішку, яка зовсім не була схожа на його звичну холодну стриманість.

— Ми на місці, — сказав він, схиляючи голову. — Тобі варто підготуватися.

Але її очі залишались порожніми. Її душа все ще була з ним. І цей біль, ця розлука, здавалося, перетворилася на більшу пристрасть, ніж будь-яка інша емоція, яку вона відчувала раніше. Вона знала, що її місія важлива, але… Як можна було просто забути про те, що між ними? Як можна було відмовитись від того, що було справжнім?

Коли вони рушили вглиб будівлі, її серце несподівано виявило ще більшу боротьбу, ніж до цього. Кожен крок був як крок в порожнечу, а кожна мить без нього — як відчуття загубленої частини себе.

Але ось, коли вони заходили до одного з приміщень, перед нею з’явився ще один коридор. Вона зупинилася, і, здається, саме в той момент, між дверима та порогом, її серце знову знайшло спокій. Вона відчула це — тепло.

Дерек.

Він стояв в кінці коридору, один, але з тим самим спокоєм, який завжди в ньому був, і з такою силою, що вона відчула, як її серце почало битися ще сильніше. Він був тут, і це було все, що їй було потрібно в той момент.

Він зробив кілька кроків вперед, і їхні погляди зустрілися, як два потоки енергії, що переплітаються в одну силу. У його очах вона побачила все, чого не могла висловити словами: ту саму глибину почуттів, яку вона переживала. Його рухи були упевненими, а коли він підходив ближче, її серце в черговий раз зупинялося.

— Ти… — він почав, але не зміг продовжити. Його голос перервався, і замість слів він підійшов до неї і взяв її обличчя в свої руки, ніжно, але з такою силою, що вона відчула, як він потребує її.

Вони мовчки дивилися одне одному в очі, ніби вперше зустрічаючи один одного в тому світі, де не існувало ні часу, ні простору. Лише вони і їхні серця.

І тоді він схилився, і їхні губи зустрілися в поцілунку, що був глибшим за будь-який інший. Це не була проста пристрасть. Це була потреба, це було відчуття того, що вони завжди належали один одному. Їхній поцілунок був сповнений усіх обіцянок і надій, усіх невимовлених слів і бажань, що вони приховували.

Етел відчула, як її тіло відгукується на нього, як у кожному дотику вона відчувала його силу, його пульс, що збігався з її власним. Його руки м’яко обвивали її талію, притягуючи ближче, і вона не могла зупинити себе від того, щоб не віддатися цьому моменту повністю. Її серце билося так сильно, що здавалося, ніби вона могла б літати.

Вони відсторонилися один від одного тільки на мить, і коли їхні погляди знову зустрілися, все стало очевидним. Вона була з ним, і неважливо, що стояло перед нею. Вони були разом у цей момент, і це було важливіше за все.

— Я не можу… — Дерек прошепотів, — я не можу дозволити, щоб ти пішла. Мені потрібно, щоб ти залишилася.

Етел зробила глибокий вдих, відчуваючи, як її серце рветься на частини. Вона знала, що її місія була важливою, що вона повинна була йти. Але як вона могла йти, залишивши його тут, в темряві, в глибині її душі?

— Я не можу залишити тебе, — прошепотіла вона, і його руки знову обвили її талію.

Вони залишались так, поки ніч не поглинула їх, сплітаючи їх у єдину історію, де не було місця для сумнівів. Їхня пристрасть горіла, і ніщо не могло загасити це полум’я, поки вони були разом. Дерек тримав її в своїх обіймах, і Етел відчула, як її серце почало битися в унісон з його. Вони були ближче один до одного, ніж будь-коли раніше, і цей момент здавався безкрайнім. Час, що був між ними, здавалося, більше не існував. Всі страхи, сумніви і тіні, що висіли над ними, розчинилися в тій тиші, яку вони створили разом.

Їхні погляди не відривалися один від одного, немов вони шукали в очах один одного відповідь на всі питання, на які ще не знайшли відповіді. В повітрі був легкий запах ночі, але ще сильніше відчувалася присутність іншого — тепла, яке вони дарували одне одному без слів.

Дерек ніжно проводив пальцями по її щоках, і цей дотик був таким знайомим і водночас таким новим. Його рука м’яко опустилася на її спину, притягуючи її ще ближче. Вона почувала, як її тіло відгукується на кожен його рух, на кожен дотик. Її серце билося швидше, і вона не могла стримати усмішку. Це була не просто пристрасть, це було щось більше — щось чисте і справжнє.

— Етел, — його голос був тихим, але повним того тепла, яке вона відчувала в кожному його слові. — Я хочу бути з тобою, зараз і завжди.

Ці слова стали для неї ще однією обіцянкою, і вона відчула, як її серце розцвіло від тих відчуттів, які вони приносили. Вона притулилася до нього ще ближче, немов прагнучи відчути цей момент повністю, насолодитися ним кожною клітинкою свого тіла.

Вона підняла голову і зустріла його погляд. В його очах вона побачила все — той самий спокій, що був завжди, і ту саму силу, яку він міг давати їй без слів. Вона відчула, як її губи наближаються до його, і цей поцілунок був спокійним, але таким глибоким, як ніби вони передавали один одному все те, що не могли сказати словами.