19.

Гуляємо парком, насолоджуючись смаком хачапурі та кубдарі, куплених у грузинській кафешці. Після тренування апетит просто звірячий.

— Тетянко, я не сподівався, що вчора так вийде. Я хотів якнайкраще. А потім вирішив, що ти хочеш кинути мені моє зізнання так само, як я багато років тому.

— Звичайно ж ні! — обурююсь. — Просто на той час колишні однокласниці вже довели мене до потрібної кондиції. І мені хотілося почути такі важливі для мене слова наодинці. Щоб ніхто не чув.

— Непередбачувані ви, леді!

— Як і ви. То не дочекаєшся романтики, а то – через край. Найцікавіше, що в школі я була б у захваті від такого публічного зізнання.

— Ось бачиш. Я майже вгадав.

— Ага. Майже.

— Таню, а якщо серйозно… Ти колись знову зізнаєшся у своєму коханні?

Зупиняюся та повертаюсь обличчям до коханого чоловіка. Дивлюся в палаючі карі очі. Сонячні зайчики танцюють у них.

— Люблю тебе…

Цілую ямочки на його щоках.

— І я тебе. Навіть не знав, що здатний на такі почуття. Хочу тебе з'їсти.

— Еее ... У тебе ж ще хачапурі є!

Жартуємо, сміємося. Йдемо далі парковою алеєю.

— До речі, а як твоя розмова в Парижі?

– Навіть згадувати не хочу. Все добре. Бесіди не найприємніші. Просто я дав зрозуміти, наскільки для мене важлива ти. А відданість роботі я доводжу не перший рік. Тож… На щастя, я виявився для них цінним співробітником. Напевно, мені на руку зіграло ще й те, що ця посада для мене є перехідною. І дуже скоро я перестану бути твоїм начальником… Ну, хіба що ночами…

– Що? — Жартівливо обурююся. А Паша сміється – задоволений собою.

Відвідую гінеколога раз на два роки. Але кожен візит для мене – все одно стрес. Адже це надто інтимно та відверто. Плюс я боюся результатів: від ерозії до серйозніших захворювань. Аналізів чекаю із хвилюванням. Так вже я тривожна. Хоч і проблем ніколи не мала, але багато чого прочитала в нашій рубриці про здоров’я. 

Валя ставиться до всього простіше. Як до необхідної процедури. І результати її не лякають. Вона в мене врівноважена фаталістка.

Але сьогоднішній візит пройшов для мене гладше, ніж для неї. І зараз подруга в кабінеті УЗД перевіряє свій запалений яєчник. А я сиджу під дверима і хвилююсь тепер за неї.

Валя виходить з кабінету схвильована і вкрай збуджена.

Ми заходимо до туалету, а потім поспішаємо до виходу з лікарні. Зазвичай ходимо повільно, особливо у вихідні. Але зараз мчимо на всіх парах.

— Валь, ну як? — Запитую.

— Все нормально. Просто правий яєчник запалився. І ще у мене дуже мало як їх там… Яйцеклітин активних чи що… Загалом, з віком все менше шансів завагітніти…

— Ой…

— Але це вже як Бог дасть... Просто за іронією долі я зараз зустрічаюся з чоловіком, який і думати не хоче про шлюб та сім'ю.

— І що ти будеш робити?

— А нічого. Я люблю його. І приймаю таким, яким він є. Я не намагатимуся змінити його. Мудрити та хитрувати – це не моє. Я погодилась на його умови. Нам добре разом. І я не жертвуватиму нашими відносинами заради перспективи завагітніти від якогось невідомого мужика в майбутньому. Хоча новини мене, звісно, засмутили. Але, знаєш що, буде так, як Бог вирішить. 

— Валю, яка ж ти сильна та чесна! Та зупинись же!

Подруга різко гальмує. І я обіймаю її. Літня жінка, що проходить повз, з осудом пихкає і обзиває нас непристойним словом. А ми регочемо.

Вечеряємо з Пашею в дуже дорогому ресторані. На мені — блискуча фіолетова сукня та чорні човники на височезних шпильках. На ньому – елегантний чорний костюм. У вазі на столику стоять подаровані еустоми різних ніжних відтінків: рожеві, бузкові, білі, блакитні. Любуюсь ними. І насолоджуюся суспільством коханого чоловіка. Намагаюся збагнути смак устриць та інших морепродуктів.

— Тетянко, я все думаю... А якби в школі ми почали зустрічатися, нам було б так само добре разом?

– Якщо чесно, не думаю. Я була сповнена романтичних очікувань, які не зміг би втілити в життя жоден хлопчик. Хіба герой мексиканського серіалу. А про секс я тоді і не думала ... Точніше думала, але про те, що не займатимуся ним до весілля ...

Ми сміємось.

— А я тоді якраз про секс і думав. Часто та багато. І уявляв тебе… І хотів шалено… На матах у спортзалі… У моєму ліжку… На останній парті…

Відчуваю приплив бажання. Розумію, що Паша також.

— Ех, треба було в школі йти не до актової зали…

— Скрипко, що ти зі мною твориш?

— І з собою теж...

Він бере мене за руку і виводить на невеликий балкончик з видом на річку та місто, що світиться тисячами вогнів. Від краси вечірнього Києва завмирає дихання. Від близькості коханого плавиться тіло. Від прохолоди травневого вечора по голих плечах тікають мурашки. Паша накидає на мене свій піджак, притягує за лацкани та цілує. Ніжно, але з вкрапленнями невгамовної пристрасті. Люблю його губи. І щоки — надвечір уже не такі гладкі, як з ранку. І аромат його люблю. Так пахне моє кохання.

— Тетянко, мабуть, я мав зробити так із самого початку. А не тягти тебе на цю безглузду зустріч випускників. Я люблю тебе.

— І я тебе люблю.

Вимовляти це так само природно, як дихати.

Недільний вечір вирішили провести з Валею вдвох у нашій квартирі. Прибрати, попрати, підготуватися до робочого тижня. Всі клопоти позаду і зараз ми їмо стейки із салатом на кухні. Зрештою й поговорити спокійно можна. В подробицях переказую наш з Пашею романтичний вечір. Валя слухає з радістю. Аж вся почервоніла від щастя. А потім ділиться подіями своєї суботи.

— А ми з Сергійком залишились у нього. Разом готували піцу. Він, звичайно, спитав про візит до гінеколога.

— І?

– Розповіла все, як є.

Яка ж моя Валька – молодець. Смілива та щира. Я б злякала і замовкла. Побоялася б, що чоловік побачить у цьому тиск із мого боку та примус до створення сім'ї.

— Яка ж ти молодець! — щиро захоплююсь подругою.