16.

Сидимо на дивані в просторій, але напівпорожній кімнаті з вікном від підлоги майже до стелі. Вид на місто, що відкривається, приголомшує. Але не так сильно, як те, що я в Паші вдома, і ми тримаємось за руки. Він гладить мою долоню і перебирає мої пальці. Це так незвично та інтимно. І збуджує не менше, ніж спонтанний секс.

— Я хочу попросити тебе, — серйозно вимовляє Паша, — постав усі питання, які турбують тебе. Я бачу, ти на голках. Сам знаю, що часом озвучити свої думки дуже важко. Але ж ми обоє не екстрасенси, а домислювати — погана справа.

— Добре, — зітхаю. Мені так легко відверто говорити з Валькою. Але не з чоловіками. Тим більше – з Пашею. Адже вчора ми з ним були чужими один одному. Та й зараз… Нічого, по суті, не змінилося… Окрім…

Паша перериває виверження моїх думок:

— Одне з твоїх питань я можу передбачити. Я мусив сказати тобі раніше. Але просто не встиг. Ми з Соломією розлучилися тиждень тому.

Я шумно видихаю.

– Ви дуже довго зустрічалися.

— Чому ти так вирішила?

— Ну, після школи…

Паша засміявся.

— Це те, про що я говорю. Ти сама домислюєш. Скрипко, припини, чуєш? Просто питай. Після школи ми зустрічалися протягом літа. А потім довго не бачились. Ми навчалися у різних країнах. І не спілкувалися. А позаминулого року зустрілися. Зустрічалися майже рік. Я не хочу обговорювати наші стосунки з Мією. Вони в минулому і лише між нами. Але скажу, що останні півроку — це просто зручність. І для неї, і для мене. Красиві зображення на публіці. Та й до випадкових сексуальних зв'язків я ставлюся гидливо.

— Зрозуміло…

— Ще питання?

— Робота… Ти – мій шеф.

— Для мене це не проблема. Так, компанія цього не вітає. Але завжди є місце виняткам. В офісі я не планую надто афішувати наші стосунки. Але й приховувати також.

— Наші стосунки? У нас є стосунки?

— Як на мене, є, — посміхається, і на щоках з'являються ямочки, — але можемо назвати це інакше, якщо тобі якесь визначення подобається більше.

— Просто це так… Як сніг на голову…

— Ти серйозно? А я давно не можу викинути тебе з голови.

Я тану від його слів. А він продовжує:

— Щодо моєї посади. Вона перехідна для мене. Якщо все буде добре, через рік я отримаю серйозне підвищення. Але про це нікому. Навіть Валі. Моя мета – збільшити продажі журналу.

Ця новина мене засмучує. А раптом за рік ми не будемо разом? І він піде… І я знову не зможу його бачити? Хоч би в офісі... Хоч здалеку...

– Зрозуміло.

— Тань, Тетянко… Наша зустріч з тобою для мене, як потрясіння. Мені з тобою не буває нудно. І ніколи не було… І я дуже хочу тебе… Але спершу нам треба відповісти на всі твої запитання… Яке наступне?

Я хитаю головою. Усі мої пункти раптом вилетіли з голови. Адже зі мною той чоловік, з яким я хочу бути. І він намагається бути щирим зі мною. Навіщо щось висмоктувати з пальця?

— Все, — усміхаюся.

— У тебе гарна посмішка…

— Дякую. І в тебе…

— Ти вперше мені посміхнулася… Отак щиро та відкрито… Саме мені, а не при мені…

— Трясця, зруйнувала свій образ снігової королеви!

— Таню, з приводу того, як я вчинив у школі... з листом...

— Це не має значення вже давно… Що було, то загуло.

— Ти правду кажеш?

— Так.

— Просто Ідочка тоді мені сказала, що мій вчинок міг травмувати твою психіку на все життя.

— Можливо. Але я давно забула про це. Щоправда… Ось тільки…

— Ось тільки, що? Договорюй!

Наважуюсь поставити питання, яке хвилювало мене тоді і цікавить зараз:

— Я тобі у школі зовсім не подобалася?

— Звичайно, дуже подобалася. Я сидів ззаду і дивився на твої ноги, на груди. Ці твої прозорі кофточки, міні… І та спідниця на блискавці, яка не розстібалася…

— Ти пам'ятаєш? — щиро дивуюсь я.

– Вона травмувала мене на все життя.

Не можу стримати сміху.

— Але мені було чотирнадцять. І я не був готовий до вічного кохання. Ти була недоторканою, а мені хотілося чіпати… Розумієш? Підліткові гормони… Перший досвід. Та й ти начебто любила, але водночас відшивала. У дев'ятому класі я намагався дізнатися про твоє ім'я, ти заткнула мене. Потім запропонував зустрітись – ти грубо відмовила. Я не міг тебе зрозуміти. Зовсім.

— Знаєш, я й сама зараз не зрозумію себе колишню. Надивилася безглуздих серіалів, чекала зізнань, присяг та квітів…

— Від підлітка? Я був далекий від романтики. Та й зараз не сильно до неї наблизився. Але якщо це важливо для тебе…

— Для мене важливо те, як ти дивишся на мене зараз…

Опускає погляд на мої губи.

— Ще десять років тому хотів зробити це... Але боявся, що ти просто вб'єш мене...

І Паша Данилишин, моє перше кохання, цілує мене. Ніжно, але впевнено. І при цьому дуже уміло. Сподіваюся, це не сон, який я часто бачила, будучи десятикласницею.

Сидимо з Валею в салоні ауді і переглядаємось. Обидві підскакуємо на сидіннях від нетерпіння. Але обговорити те, що трапилося, не можемо.

Паша везе нас додому, щоб ми швидко перевдяглися та разом вирушили на роботу.

Виявляється, брати Данилишини живуть в одному будинку, і моя Валька ночувала в квартирі поверхом вище. І на вечерю теж їла кулінарні шедеври бабусі Іди. Тільки зі старшим братом. Невже це все правда? Не можу повірити. А Валя – тим паче. Вона вже й попискувати від нетерпіння почала.

Під'їжджаємо до нашого дому.

— Дівчата, тільки ніяких теревень на дві години. А то спізнимося. У вас на все про все – півгодини.

І ми біжимо до ліфту.

— Розповідай, — сяючи очима, вимагає подруга. І я із задоволенням починаю переказ учорашніх подій. І продовжую, коли ми швидко переодягаємося, по черзі біжимо до туалету, п'ємо воду та робимо зачіски.

— Я знала! – кричить захоплена Валька у ліфті на шляху з дому. І обіймає мене. Ми обидві шалено щасливі!

Березень зустрів нас відлигою та справді весняним настроєм. В офісі життя вирує. На всю йде підготовка до балу "Гарного життя". Йому буде присвячено цілий випуск журналу. Адже на цю подію запрошено безліч зірок музики, кіно та телеекрану. На сторінках квітневого номеру будуть інтерв'ю з ними, поради з різних питань та обговорення нарядів.