12.

Перший тост ми з Валею підняли за безсніжну новорічну ніч у бельгійському готелі. За те, що можемо дозволити собі бути самостійними та подорожувати. І за те, що ми разом. Дві нерозлучні подружки, як у школі.

Розташувалися ми на ліжках, поставивши між ними невеликий столик із частуваннями. Все так просто та смачно! Справжня насолода! І шампанське вишукане та смачне . А головне – я почуваюся щасливою. І зовсім не думаю про те, що було б, якби…

Але тільки годинник пробиває півноч (за нашим, а не європейським часом), ми дзвонимо батькам. А після нетривалого через неякісний зв'язок обміну привітаннями даруємо один одному подарунки. Валя приходить у невимовний захват від гірчичного светра. А я радію крутому пудровому світшоту. Приміряємо обновки, і я одразу дістаю подарунок від Паші. Як цікаво! Валя прямо підстрибує поряд від нетерпіння.

У коробці виявляється та сама в'язана сукня оверсайз м'ятного відтінку, яку я не змогла дозволити собі купити там, де придбала подарунок для Валі. Я просто тану від щастя та ніжності. Паша підкорив мене ще раз – своєю спостережливістю, уважністю та… Головне – не надумати нічого зайвого.

Хочу прямо зараз написати йому повідомлення з подякою та привітаннями, але не можу наважитися. Адже він напевно зараз із Солькою. І йому зовсім не до мене. Вранці напишу.

Від цих думок мене відволікає шум за вікнами. Здається, бомбардування почалося. Ех, якби я якось не зустрічала Новий рік в Амстердамі, то залишилася б заїкою. Сотні салютів, феєрверків та петард. ЦеНовий рік за європейським часом!

Ми з Валею можемо розмовляти нескінченно. Про все на світі. Ось і Новорічної ночі ми багато розмовляли. Головною темою були брати Данилишини. 

Заснули ми годині до третьої, а тому проспали до першої години дня першого січня.

Після душу я вирішила переглянути соцмережі та повідомлення. Потрібно відправити привітання, відповісти на отримані та розмістити новорічні фотки у Інсті.

Валя сидить на своєму ліжку, занурившись у свій смартфон із головою. Я пірнаю у свій. І серед кількох десятків отриманих повідомлень бачу одне від Паші та одразу відкриваю.

Pavel Danulushun З Новим роком!

І маленька ялинка поряд. Так лаконічно. Але на душі тепло. І відправлено о пів на першу ночі. Виходить, він думав про мене.

Tatiana Skrupko З Новим роком! Дякую за подарунок. Це несподівано та дуже приємно.

За хвилину надходить відповідь.

Pavel Danulushun Ти вмієш бути милою.

Tatiana Skrupko А ти не знав?

Pavel Danulushun Знав. Але тільки не зі мною.

Tatiana Skrupko Мені, правда, дуже приємно.

Pavel Danulushun Значить, і мені також.

 Як Новий рік зустріла?

Tatiana Skrupko Чудово. А ти?

Pavel Danulushun Теж. З ким?

Tatiana Skrupko Що за допит?

Pavel Danulushun Просто цікаво.

Tatiana Skrupko З Валькою та кількома бельгійськими красенями.

І порожнеча. Трясця, що на мене найшло? А на нього?

Засмучуюсь і вирішую закинути телефон подалі. На дні сумки йому саме місце. Ми у відпустці, зрештою. Який сенс в іншу країну пертись, щоб у смартфоні сидіти?

— Валь, кидай це діло.

— А як же…

— А ніяк! Одягаємось і гуляти!

— Ок. І поснідати треба.

— Вже пізно. Пообідати хіба що.

Перший робочий день після новорічних канікул. Стою під кабінетом Паші і витріщаюся на зачинені двері. Нервую. У руках коробка з новорічним подарунком для нього. Я не можу залишитись у боргу. До речі, на мені та сама сукня, яку він подарував. Одягла її з тонкими коричневими колготками та чоботами на товстому підборі з тракторною підошвою. Грубість та ніжність – відмінне поєднання.

Наважуюсь постукати та увійти. Переживаю, що після нашого листування першого ранку нового року Паша не захоче мило розмовляти зі мною.

— Доброго ранку.

Чоловік встає мені назустріч.

— Доброго. Тобі личить ця сукня, — роздивляється мене і посміхається. А слідом за його поглядом тілом біжать мурахи.

— Дякую. А це тобі, — простягаю йому коробочку з найсмачнішими цукерками із уславленого бельгійського шоколаду.

— Дякую, — приймає подарунок і тягнеться до мене. Що… Що він збирається робити? Обійняти чи поцілувати? Відскакую убік. Швидка, як кролик у рекламі батарейок.

— Скрипко, припини. Я ж не кусаюся.

І обіймає мене. Легко, дружньо і недовго. Зовсім недовго. Але в мене вже паморочиться голова від близькості його тіла та запаху його парфуму.

— А ти не подумав, що я кусаюся?

— Та я знаю, що ти кусача. Зі школи ще. Тож мені не звикати.

— Ну яка вже є!

— Мені подобається.

Я сильно соромлюся. Хочеться кокетувати, підтискати губи та обтиратися кішкою. Я лякаюся власної реакції. І роблю так, як вчинила б у десятому класі.

— Нехай тобі Солька подобається! — Кажу. — Гаразд, я пішла працювати.

Він чомусь сміється, повертаючись до свого столу.

Увечері Сергій запросив до популярної бургерної. Чи не дешевий фаст-фуд, а чудовий ресторан. Тут до бургеру подають картоплю фрі, коул-слоу та колу. Булочка повітряна і солодкувата. Котлета неймовірно соковита. А сирний соус – суцільна насолода. Все крафтове та з-під ножа.

— Нікому не розповідай, що я їм.

— Нікому, — усміхається чоловік. — Навіть Паші.

При згадці імені його брата звично соромлюся. Але Сергій не помічає чи просто не подає вигляду.

— Потрібно буде разом із Валею написати матеріал про правильні бургерів.

— Як вона?