11.

Простора зала прикрашена до Нового року. Оркестр грає гімн снігу. Навколо чисто, світло та радісно. У середині – височена ялинка, дуже схожа на живу. Вона прикрашена у золотистих тонах.

Павло та Ксенія зустрічають колег біля столу. Поруч стоїть статний офіціант у фраку, який пропонує гостям шампанське. Але вся мішура, музика, інші люди зникають для мене, коли мій погляд зустрічається з очима Паші... 

…У них танцюють вогники. Немов увімкнена внутрішня гірлянда. Я бачу інтерес, захоплення, грайливість та обіцянку. 

Замість оркестру чую стукіт свого серця. Воно явно награє чачача. Для мене так завжди було. Тільки я та він. А весь світ завмирає…

Якби не дбайлива Валька. Вона бере мене під руку і тягне до інших колег, що стоять неподалік від келихів шампанського. У моїх руках, до речі, якимось чином теж опинився кришталь із ігристим напоєм.

Валя шепоче мені на вухо:

— З глузду з'їхала, Танько! Не можна при всіх так дивитися один на одного. Краще усамітнитися, нарешті!

Тільки моя подруга вміє шепотіти так голосно, тому прошу її бути тихішою.

Підходимо до колег та вітаємо з наступаючим. Обмінюємося черговими компліментами.

Алекс відразу підходить до мене, даючи зрозуміти іншим чоловікам, що має намір бути поруч.

— Чудово виглядаєш, — шепоче мені на вухо.

— Дякую, — і посмішка. Я сьогодні, правда, почуваюся впевнено.

Вишукані частування: благородні сири, кра, лобстери, креветки, м'ясне асорті, смачні салати. Навіть устриці. І відповідні напої.

Динамічна шоу-програма. Ведучий Андрій – зірка у зеніті слави. Йому вдаються експромти і жарти. Все легко, невимушено та зовсім небанально.

З нами в одному залі відзначають корпоратив працівники великого банку та комп'ютерної компанії. Багато доглянутих жінок та цікавих чоловіків. Наші дівчатка прям квітнуть від щастя у присутності таких перспективних незнайомців. Он навіть наш скромник Валера завів знайомство із симпатичною шатенкою.

Паша танцює по черзі з усіма дівчатами "Гарного життя". Щоб жодна не образилася на головного редактора. До мене черга поки що не дійшла. Весь час танцюю з Алексом. Він мене просто не відпускає а ні на крок. Після чергового повільного танцю збігаю до туалету з Валькою. Гарний привід втекти від кавалера, що став надто нав'язливим.

— Тань, збоку здається, що ви з Алексом разом, — каже подруга, коли я виходжу з кабінки.

— І що? Це когось турбує? – мою руки.

— Пашу точно хвилює.

— Чому ти так вирішила?

— Він постійно дивиться на вас.

Наче я не знала! Хі-хі!

— Годі тобі!

— Окей. Пішла у тубз. Ато сечовий міхур лусне.

Валя ховається в кабінці, а до просторої вбиральні входить Олена з піар-відділу: руда неформалка з гострим язичком.

— Зайнято?

— Так.

— Як тобі вечір?

— Чудовий. А тобі?

— Я в захваті! Новий шеф – просто няшка!

— Няшка? — повторюю неприємне слово і не можу стримати сміх.

— Ага. У вас із ним щось є?

Я дуже різко сіпаюся. Про що вона? Мені тільки пліток різних не вистачає! А Паші – тим паче.

— З Павлом? Ні, звичайно! Чому ти так вирішила?

– Просто він так дивиться на тебе! Ти йому точно подобаєшся. Повір, я в цих справах спец!

З кабінки виходить Валя і дивиться на Олену:

— Спец ти наш! Що тільки не вигадають! 

І під останні акорди заводної пісні ми з Валею повертаємось до зали. Починається повільна мелодія. І я помічаю Пашу, що йде до нас. Томлення внизу живота посилюється. Голова йде обертом. Дивимось один одному в очі. Чоловік підходить майже впритул і… переводить погляд на мою подругу.

— Потанцюємо, Помідорко?

Валя дивиться на мене з питанням у очах, за що хочу її подумки прибити. Усміхаюся та підштовхую подружку до кавалера. Вони йдуть на танцмайданчик.

Паша у своєму репертуарі. У школі він так робив постійно. Грає. Ну що ж, гаразд. Подивимося, хто кого.

Збираюсь повернуться за стіл, але мене перехоплює симпатичний працівник банку:

— Чи можна вас запросити?

— Звичайно, — мило посміхаюся. І ми йдемо на танцмайданчик.

— Діма.

— Таня.

— Можна на ти?

— Можна, можливо.

Незабаром поруч намальовується пара Паші та Валі. Треба ж. Прям як у шкільній актовій залі. Ще й Алекс із Лєрою матеріалізуються поблизу. Схоже, ці чоловіки мають щось спільне.

— Ти гарна.

— Спасибі.

Ми говоримо ні про що. Стандартне знайомство. Бесіда, яка ні до чого не зобов'язує. Але я старанно посміхаюся. Я правильно роблю, Пашо? Що, не за твоїми правилами граю?

Час наближається до півночі. Ноги вже ниють від танців на шпильках. Зачіска потріпалася, а макіяж потьмянів. Хочеться вмитися, надіти затишну піжаму та пірнути під ковдру.

– Останній танець на сьогодні, – оголошує ведучий. — Звичайно, повільний та романтичний.

Томна мелодія огортає затемнений зал. У центр сходяться парочки, що утворилися. До мене підходить Діма і простягає руку:

— Потанцюємо?

А з іншого боку виникає Алекс:

— Чи можна запросити?

А мої думки – про Пашу. Схоже, він танцював із усіма дамами, крім мене.

Не встигаю сильно засмутитись, оскільки до компанії потенційних партнерів для танцю приєднується й він. Легкий на згадці.

— Вибачте, хлопці. Та Тетяна обіцяла останній танець мені.

Нічого я не обіцяла! Навіть уголос це крикнути зібралася. Але вчасно зупинила себе. Мені вже не п'ятнадцять. І це шеф все ж таки.

Вкладаю кисть у його теплу долоню. І ми йдемо до ялинки. Паша кладе руку мені на талію, від чого я здригаюся. Томлення внизу живота досягає граничного рівня. Зводить з розуму все: близькість, дотик, запах, енергетика... Він.

— Ти тремтиш…

— Замерзла та втомилася.

— Скоро додому. Потерпиш ще трохи? Тільки ти сьогодні ще не танцювала зі мною.