4.

Гриль зі смачним томатним соусом та свіжим білим хлібом. Романтичні пісні під гітару. Співає та грає наш фотограф Валера. Чудовий, до речі, хлопець. У свої тридцять п'ять холостяк. Але не з тих, хто заперечує принади шлюбу. Скоріше навпаки. Не щастить йому із жінками. Настільки позитивний, що у більшості випадків потрапляє у френдзону.

Під гітару та смачне барбекю я розслабилася. Мені навіть соромно стало за свою поведінку перед Пашею. Тепер мене хвилює, що він про мене подумав. Але, мабуть, відкладу муки до ранку. Так приємно в компанії симпатичних мені колег посидіти біля вогню, кутаючись у теплий плед.

Але моє умиротворення, як рукою знімає, коли до нас приєднуються брати Ігнатьєві. Відразу отримую тичок в бік від Вальки, що сидить поруч. Вона так зі школи б'є мене. Думає, що я сліпа чи таким чином хоче розділити захоплення від того, що сталося. Але захоплених почуттів я не відчуваю. Чоловіки беруть стільці і влаштовуються якраз навпроти нас із Валею. Аби вона не засміялася!

На Пашу не дивлюсь. Уся увага на Валеру. Вдаю, що пірнула в безодню музики з головою. Відчуваю, що шеф дивиться на мене. Сподіваюся, не тому, що побоюється неадекватної поведінки. Напевно, чекає на пояснення.

Валера закінчує чергову пісню, лунають оплески. Після цього він відкладає гітару, щоб поїсти.

Кухарі закінчують готувати для гостей та гасять мангал. Компанія потроху розходиться. Але Паша не рухається з місця.

Сергій йде до столу за сосисками. І тут підводиться Валя:

— Тань, втомилася, як собака. Іду до кімнати. Там побачимось.

Вона збожеволіла, чи що? Зазвичай ми разом йдемо. Чи, принаймні, цікавимося, може подруга теж хоче скласти тобі компанію. А тут вона, намагаючись утримати губи, що розпливаються в хитрій посмішці, додає:

— А ти ще хотіла посидіти — зірками помилуватися.

— Ну так, — відповідаю, погрозливо дивлячись на подругу, — я ж обожнюю астрономію!

— Правда? — Запитує Паша, коли ми залишаємося одні.

— Ага, — киваю і підводжу очі до неба. А там хмари та повна темрява. Ні зірочки. Ото ж Валька дає! — Але ж їх немає. Тож піду, мабуть.

— Не так швидко, як минулого разу.

— А я й не збиралася швидко. Пробіжку на сьогодні закінчено.

— Тепер я розумію, чому після рясних сніданків ти не гладшаєш.

— Можеш скористатися моїм методом.

— Дякую, — посміхається.

Скільки разів у школі мені було перед ним ніяково! Ми ж з Валькою постійно слідкували за його компанією, ходили перед кабінетами, в яких були уроки у його класу. Іржали, як божевільні, привертаючи до себе увагу. Як це було наївно та очевидно! Навіть тепер трохи соромно.

Але найганебнішим був випадок, коли ми з Валькою підстерегли Пашу з друзями у парку під час Великодня. Там трохи посиділи разом, а потім парубки пішли грати у футбол. А я по дорозі додому, коли попрощалася з Валею, зустріла сусідів. І з ними вирішила піти ще погуляти, подивится феєрверк. Мобільного тоді не було. І батьки почали дуже хвилюватись. Під час телефонного допиту Валя розповіла, де та з ким ми проводили час. Ось і вирішили мої предки Ігнатьєва видзвонити. І номер його домашній десь знайшли. Ось сорому—то!

Я взагалі наступного дня до школи йти не хотіла. Але Валька заштовхала в шию. Пашка із сусідом по парті Мишком Олександровим від нас тоді в інший ряд пересіли. До шостого уроку я зовсім розслабилася. Але коли вчителька ненадовго вийшла з класу, Паша повернувся на своє місце за задньою партою і постукав мене по спині. Валя ще за його наближення хрюкала, катаючись по парті від сміху.

— Що це було вчора? Чому твої батьки дзвонили моїм? Де ти була?

— Не твоя справа!

— Як не моя? Мені ж дзвонили.

— Замовкни і відвали!

Боже, як я йому грубила. З приводу та без. Та ситуація не була винятком.

— Якщо я гуляю з дівчиною допізна, то завжди викликаю таксі, — сказав Паша і знову пересів у сусідній ряд. Цим він мене і вразив, і зачепив. Адже мені дуже хотілося стати його дівчиною.

Як зараз. Або хоч би поцілувати його. Щоб дізнатися смак губ. Схоже, випите за вечерею ігристе вино вдарило в голову!

— Дивна ти, Скрипко. З тобою точно не скучиш.

— Обіцяю виправитися, шефе, — вимовляю серйозно, дивлячись у вічі. Але він, схоже, сприймає, як шпильку або жарт, але все ж відповідає з не меншою серйозністю:

— А не треба. Так веселіше. Якийсь час дивимося один одному в очі. У його — танцюють смішки. І мені спекотно в мороз. Я здригаюся від надлишку бажання.

— Ти замерзла. Ходімо в готель.

Знав би він, як мені спекотно. Я і його зігріти можу. Трясця, про що це я?

От якби не нова посада Павла і не тривала присутність Сольки в його житті… Якби ми просто зустрілися в готелі, я спробувала б його спокусити. Задовольнила б свої сексуальні підліткові бажання і спокійно жила б далі без нього. Хоч такого роду стосунків і не було в моєму житті. Але заради красеня Ігнатьєва я б на вечір змінила своїм принципам. Щоб не бігати, немов школярка з метеликами в животі!

— Так, ти маєш рацію. Я вже скрижаніла, — брешу. Рушаймо до готелю. У холі помічаю колег, які дивляться на нас із цікавістю. Вони—то не в курсі, що ми з Пашею знайомі зі школи. Ввічливо бажаю всім хороших снів і йду до ліфта.

У кімнаті мене зустрічає бадьоренька Валя з криком:

— Ну розповідай!

Уві сні я цілувала його очі. Повіки і кожну вію. Усю ніч безперервно. Паша...

Ранок навалився раптово, розбивши уламки приємного сну. Бадьорий пронизливий голос Валі повернув у реальність:

— Танько, підйом! Ми ж перед сніданком до зали планували піти!

І правда. Я звикла вставати зарано заради спорту. Жаль тільки, що сон закінчився. Чуттєвий, ніжний, з тією ж тягучою сексуальністю, що не знайшла виходу, як і в реальності. Нікому про нього не розповім. Навіть найкращій подрузі. Залишу собі.

Після години у тренажерному залі та теплого душу ми з Валею вирушили на сніданок. Зголоднілі після фізичного навантаження набрали різних смаколиків не дуже підходящих для ранкового прийому їжі і влаштувалися за столиком разом з айтішниками і фотографом.