2.

Перед вечерею та корпоративною вечіркою ми влаштувалися з Валею на ліжках, розділених лише тумбами. Обидві в готельних халатах на ніжній сатиновій постілі. У нашій кімнаті трохи прохолодно. За вікном уже сутеніє. І шикарний вид на гори та сосни занурюється у пітьму.

Я б із задоволенням помилувалася заходом сонця, але потрібно приділити трохи часу соціальному життю в інтернеті. Це, між іншим, важлива частина нашої роботи. Без неї навіть жоден вихідний не обходиться. Хоча б раз на день, але сторіз поновити треба.

Заходжу до Інсти. Декілька сотень лайків фото мого сніданку. Читаю верхній коментар, і очі на лоба лізуть.

Pavel Danulushun Головне – обійтися без добавки

І смайлик такий – зі сльозами від сміху. Та як він може?!

– Що ти там пихкаєш? – Запитує Валька. – Працювати не даєш. Що там наш новий шеф учинив?

– А чому саме він?

– А я через твоє пихкання зрозуміла. Я ж його вже не гірше за слова розумію.

Мовчки простягаю Валі телефон. Вона хмурить лоба під грайливими рудими кучерями. Зелені очі спалахують веселощами. І за секунду подруга знайомо хрюкає від сміху. А ось мені зараз абсолютно не смішно.

Заспокоївшись, Валя замислюється і глибокодумно видає:

– Думаю, вам треба переспати.

– Що? – я насправді не повірила своїм вухам. – Збожеволіла чи що?

– А що? Між вами незавершена історія. Потрібна розрядка.

– Яка там незавершена історія? Між нами нічого й не починалося. А те, що не має початку, не має і кінця.

– О. Ось ти і прислів'я старі добрі згадала. Поганий знак.

– А може мені з Алексом переспати для розрядки?

Ще позавчора Валька підтримала б мене. Але сьогодні вона тільки хмикає:

– Що, у стерилізаторі хочеться викупатися?

Обидві сміємося.

Як добре, що я взяла з собою кілька вечірніх нарядів та чорні човники на шпильці із застібкою на щиколотці. Найсексуальніші туфлі на світі. Особливо поверх панчох. Якщо обирати між цими тонесенькими сексуальними штучками та колготками, я віддаю перевагу першим. У них почуваюся більш жіночно та впевнено. Одягаю абсолютно закриту синю сукню довжиною до середини колін. Вона повністю оголює лише руки, але облягає, як друга шкіра. І трохи мерехтить. Сексуально, але не вульгарно. Волосся залишила розпущеним.

Валя ж у будь-якій сукні виглядає дуже сексуально. Особливо у червоній, яку одягла сьогодні. І це при тому, що вона з пишною спідницею міді у стилі середини минулого сторіччя. Просто подруга має пишні форми. А груди третього з половиною розміру ну ніяк не приховаєш.

Спустившись на вечерю, ми, звісно, привернули увагу. Наші айтішники аж із-за столів повискакували.

– Які ви сьогодні, – зітхнув Алекс. А з його вуст це щедрий комплімент. Скромник Вітька ж просто зацвітав, як єдиний мак у полі ромашок.

Але я шукаю очима іншого. І ловлю на собі карий погляд. Павло розмовляє з братом біля лінії роздачі. Оглядає мене з ніг до голови та зосереджує увагу на співрозмовнику. Треба ж, і Сергій Ігнатьєв приїхав. Він закінчив школу двома роками раніше, ніж ми. Чула, що він дуже успішний у сфері продюсування. Батько йому допоміг відкрити свій центр. А от про Пашу я нічого не чула. Думала, він, як і пророкувала вчителька мови та літератури, опустився на дно суспільства.

Хлопці стягли на наш стіл весь асортимент з лінії роздачі. І ми сидимо, як на бенкеті. Але переїдати за вечерею, я не збираюся. Не хочеться виглядати в обтислій сукні, немов вагітний тарган.

Ніби прочитавши мої думки, Валя каже:

– Треба було сукню пишніше одягати.

І насолоджується канапе з червоною ікрою. Але їй якраз належить їсти. Вона ж веде в журналі рубрику про кулінарію, гастрономію та ресторанний світ. А я про правильне харчування, спорт і здоровий спосіб життя. І нехай хтось тільки запідозрить мене в порушенні великих істин, які я викладаю на сторінках глянцю. Поки запідозрив лише новий головний редактор.

Їм ікринки з канапе. По одній. Насолоджуюся смаком кожної. Ловлю погляд Алекса на своїх губах. Схоже, він подумки готує для мене спиртову ванну.

Помічаю кенді-бар із різними тістечками. Хочу солодкого. Усе. Вирішено – просто обмежусь десертом.

Підходжу до столу з ласощами. Обираю креманку із фруктами у вершках, малесеньке крем-брюле та мініатюрний еклерчик. Думаю, чи не взяти ще Павлову. Але від роздумів відволікає голос Паші над вухом:

– Як дівчина може стільки їсти та мати таку фігуру?

Ех, знав би він. У повсякденному житті – щодня спорт та дробне харчування. Складні вуглеводи, корисні жири та необхідна кількість білка.

– Таємниця – у моїй рубриці.

– Ага. І в інста.

Трясця. Це ж моя роль – підколювати його. Ах, як же хочеться! Але Павло Олександрович – уже не той Пашка Ігнатьєв. Хоч і від його близькості так само кидає в жар.

– О! Кого я бачу! – до нас приєднується Сергій. Кого він там побачив? Еее… Мене? Невже довідався? Ми ж взагалі не спілкувалися. Тільки одного разу. Під час мого чергування по школі він жбурнув до моїх ніг зім'ятий аркуш паперу. А я змусила хлопця підняти його. І треба сказати – продемонструвала всю свою холодність та стервозність.

А він прийняв, як стару знайому, і невинно поцікавився:

– Це ж ти Таня, яка від Пашки божеволіла та листи любовні писала з віршами?

Тут ми з Пашею обоє зніяковіли. Але я швидко знайшлася:

– Ага. Що було, те було. Чого тільки не надумаєш у п'ятнадцять років. Правда не листи, а лише один лист. Але зараз уже й неважливо. Можна разом посміятися.

І хихикаю тихенько. А брати дивляться на мене з обох боків. На тобі, шеф, клацання по носі. Ха–ха. 

– Вибачте, на мене колеги чекають.

Дефілюю до столика. Знаю ж, що мій накачаний зад проводжають поглядами.

Танцюю з Алексом. Перестало іскрити. Адже на минулому корпоративі метелики кружляли навколо нас, як шалені. І куди поуповзали всі мурашки?