2. Інша Коноха

— Темарі, ти точно впевнена? — обережно запитав Наруто.

Узумаки вже кілька хвилин пильно роздивлявся хлопчика, якого привела дівчина. Спершу Темарі подзвонила в офіс Хокаге, знаючи, що там він зазвичай сидить, і шанс знайти його на роботі був значно вищий, ніж удома в теплій постелі. Але на її здивування, сьогодні Наруто провів день із сім’єю за порадою Шикамару. Радник взяв на себе всі справи й координацію важливих відділів у селі. Темарі це трохи засмутило — вона позбулася єдиного свідка, який міг пролити світло на дивні події цієї ночі.

Все ж дівчина додзвонилася до маєтку Узумаки і перервала один із небагатьох вихідних, які Хокаге вдавалося собі дозволити у шаленому графіку.

— Він схожий, — нарешті промовив Наруто, озвучивши свій вердикт після довгого, уважного огляду.

Шикамару мовчки спостерігав за оточенням. Він ще не розумів, що сталося, але й не бачив сенсу одразу застосовувати тіньовий захват до дорослих і тікати, куди очі дивляться. Судячи з планування, село сильно змінилося від того вечора, коли він востаннє бачив його. На місці невеликого ларька Ічіраку тепер стояв яскравий величезний фастфуд. Розташування інших будівель теж змінилося, наче село повністю перебудували.

Багато питань викликали люди навколо: жінка, у ліжку якої він прокинувся; її син, неймовірно схожий на нього; і найголовніше — Хокаге, обличчя якого було викарбоване на скелі поруч із іншими статуями. Судячи з усього, у селі змінилося одразу кілька лідерів, адже кам’яних голів у скелях стало вдвічі більше. Світловолосий чоловік, зустріч із яким намагалася організувати «його дружина», своїми вчинками та зовнішністю нагадував Наруто. Хоча Шикамару одразу відганяв цю думку: де б він не опинився, шансів, що Узумаки стане Хокаге, майже не було. Тільки не цей дурень, що разом із ним «дрімав» на заняттях і часто втрачав дисципліну.

— Що це за місце? — спитав Шикамару, роздивляючись знайомих і водночас чужих людей.

Хокаге поглянув на хлопчика, намагаючись побачити в ньому свого радника, з яким за один день сталося стільки змін.

— Розкажи, що останнє пам’ятаєш, — тихо промовив Наруто, стаючи на одне коліно перед хлопцем. Хокаге не сподівався, що той так легко йому довіриться. Але зараз його радник був дитиною, яка навіть половини їхніх подій не пережила.

— На Коноху було нападіння… після чого ми відновлювали село… також… — хлопчик задумався. — Ми з командою нещодавно повернулися з місії по поверненню Саске.

— Зрозуміло, — холодно кивнув Наруто і встав. Він зрозумів, про який період розповідає хлопчик.

— То де я? — уточнив Шикамару, сподіваючись на чесність дорослих.

Наруто переглянувся з Темарі. Вона кивнула, ніби кажучи: «Будь готовий». Вона, як і Хокаге, не могла передбачити, що відчуватиме дитина, дізнавшись про майбутнє.

— Не знаю, чому, але твоє тіло й свідомість повернулися назад у часі, — промовив Узумаки, ухиляючись від прямої відповіді.

Наруто вже знав, у якому часовому періоді застряг радник. Ще одне потрясіння після невдалої місії могло лише погіршити психічний стан Нари.

— Отже, це майбутнє? І я дійсно… — Шикамару подивився на Темарі.

У цій жінці він упізнав куноічі з Сунагакуре, яка допомогла завершити місію і повернутися всім живими.

— Що сталося? — поцікавилася вона, помітивши його пильний погляд.

Її увага тішила, але не в такій фізичній та емоційній формі. Темарі навіть не хотіла думати, як продовжити спільне життя за таких обставин.

— Не можу повірити, що одружився на такій сильній жінці, — зізнався Шикамару, згадуючи своє минуле. Він мріяв про просте життя: одружитися на звичайній дівчині, мати двох дітей, піти на пенсію… А отримав… — Це зовсім не схоже на мене.

Темарі сердито кивнула.

— Заспокойся, — сказав Наруто, піднісши руку як бар’єр. — Поки не розберемося, ти залишаєшся під наглядом. Ти нічого не пам’ятаєш, що могло б привести до цього?

Шикамару дивився на дорослих, бачачи у них своїх подорослішалих друзів, і не міг повірити, що таке майбутнє чекає Конохагакуре.

— Зрозуміло, — сказав Наруто, вставши. Він потер очі, відганяючи сонливість.

— Можу допомогти тобі поки… — запропонувала Темарі, знаючи, що в офісі Хокаге завжди багато роботи.

— А що я роблю у майбутньому? — запитав Шикамару, перервавши розмову дорослих, що на час сприймали його як дитину.

— Ти мій радник, — промовив Наруто.

— Значить, тобі вдалося стати Хокаге… — задумливо бурмотів Шикамару, усміхаючись.

— Все, — грізно сказала Темарі, підхопила хлопчика і потягнула до себе. — Повертаємося додому.

Хлопчик спробував заперечити:

— Зачекайте! — сказав він. — Я хочу зустрітися з Асумою, одну партію в шогі…

Наруто миттєво поглянув на Темарі, занепокоєний.

— Його… — невпевнено почала вона, але Узумаки перебив.

— Шикамару, Асуми немає, — холодно промовив він.

Шикамару не міг повірити. Його обличчя застигло від шоку. Він ослаб, відступив назад і впав у турботливі обійми дружини.

У цей момент біля дверей почався шум. Хтось увірвався, врізавшись у стіну і поваливши кілька стопок журналів.

— Боруто! — підвищив голос Наруто. — Що ти тут робиш?

— Я почув, як ти говорив по телефону, і не зміг втриматися, — виправдовувався син.

Він трохи перевів подих і помітив пониклого молодого Шикамару.

— І справді, точна копія Шикадару! — вигукнув Боруто.

Наруто не став терпіти. Він схопив сина за руку й вивів із кабінету.

— Пішли додому, — запропонувала Темарі, міцно обіймаючи чоловіка.

Шикамару від таких новин втратив бажання кудись бігти чи чинити опір. Він стояв спокійно, не намагаючись вирватися з люблячих, ніжних рук.