Глава 12. Характер

Мелісса час від часу навідувалася до Томаса, продовжуючи виконувати власні обов'язки анестезіолога. Після чергової операції, коли вона підходила до ординаторської, почула, як хтось кличе її за прізвищем.

— Докторе Фостер?

Озираючись, побачила, що коридором до неї наближався молодий хлопчина в пожежній формі. Серце пришвидшило ритм, даючи зрозуміти, що це той самий колега, якого Том врятував.

Зупинившись перед дверима, розпустила волосся, стягнувши тугу шпильку, від якої здавалося, що голова скоро розколеться надвоє.

— Я вас слухаю, — сперлася плечем у стіну, відчуваючи втому в ногах, після довго стовбичення в операційній.

— Мене звати Мартін Вільямс, — хлопчина ніяково огледівся навсібіч. — Сьогодні був перший мій виїзд на пожежу. Ваш чоловік…

— Я знаю, можеш не пояснювати, — відмахнулася, кладучи пальці на ручку дверей.

— Стійте, — зробив жест, ніби бажаючи її зупинити, — я хотів би подякувати йому особисто, але не дозволили пройти.

— У нього важкий стан, мабуть, спить.

— Меліссо, я не готувався до промови, тому всі мої слова будуть від серця.

— Мартіне, справді, мені не потрібні ваші слова. Це робота, небезпечна й відважна. Якщо ви вирішили стати рятувальником, повинні розуміти, що подібне трапляється, і нерідко. Томас лише зробив те, що мусив.

— Ні! Він постраждав через мене, я не послухався наказу! — обличчя почервоніло, а голос став вищим.

Мел всміхнулася, чим здивувала юного пожежника.

— Що я сказав смішного?

— Нічого. Це не сміх… це нерви. Я розумію, що ви почуваєтеся винним. Однак не треба. Найкраще, що ви можете зробити — вирішити для себе, чи дійсно готові присвятити життя цій професії. Адже якщо так, то не загартоване серце та відчуття провини не дадуть вам цього зробити. Є певні правила, є винятки, а є наслідки. Їх не уникнути, але по них можна навчитися.

— Вчитися на помилках, маєте на увазі?

— Нехай так, — втомлено видихнула.

— І ви на мене не сердитеся? — скинув брови, дивуючись.

— На вас — ні, — всміхнулася. — Я серджуся на тих, хто вас погано навчив.

— Ви можете мене провести до Томаса?

— Навіщо? Я чудово його знаю, і знаю, що він вам скаже теж саме.

— Будь ласка… — прошепотів Мартін, нахиляючи голову набік.

— Гаразд. Ходімо, але недовго. Не змушуй його хвилюватися!

— Обіцяю, — емоційно відповів, знімаючи на ходу робочу куртку.

— Мартіне, а вас оглядали лікарі?

Мелісса уважно роздивилася хлопця, не помітивши на ньому поранень, лише трохи замурзана шия та сліди від сажі, які недбало витерли.

— Звичайно. На першому поверсі одразу, як привезла швидка.

— Швидка? — Мел насупилася.

— Так, я попросив парамедиків узяти мене із собою, коли вони везли інших постраждалих.

— А Мітчела ви попередили про це? Він же буде вас шукати! — обурилася, зупинившись перед ліфтом.

— Докторе Фостер, — заспокійливо всміхнувся, торкаючись її плеча, — ми з ним бачилися в лікарні.

— Добре, — натиснула кнопку, не розуміючи, чому зараз хвилюється.

Перед дверима палати, де лежав Том, Мел заціпеніла. Біля його ліжка стояв Ліам Грін, завідувач, ортопед та нейрохірург.

«Ні…» — прошепотіли її думки, зупинивши рух тіла.

— Докторе Фостер, що таке? — Мартін дивився на медиків та на жінку, яка змінилася в обличчі.

— Почекай трохи в коридорі. Я розберуся, що до чого, — ривком відчинила двері: — Томасе?

Він перевів на неї погляд, а чоловіки замовкли.

— Є якісь новини? — підійшла й взяла коханого за руку, стаючи поруч.

— Завтра будемо робити обстеження, — повідомив Ліам.

— І?

— Хотіли попередити про це містера Фостера, — спокійно відповів Грін, закриваючи теку.

— Попередні прогнози? — ігноруючи терапевта, звернулася до нейрохірурга.

— Є підозра, що пошкоджена оболонка нерва від сильного удару під час падіння. Якщо це підтвердиться, то чим раніше почнемо — тим швидше відновиться зв'язок та імпульси. Зробимо МРТ, і тоді вже будемо знати. Головне, виключити травму хребта та спинного мозку.

— Чому не сьогодні? — Мел із жалем глянула на Тома, який відчужено дивився у стіну туманними очима.

— Ми намагаємося якнайменше робити маніпуляцій, щоб не ворушити його.

— Я наполягаю!

Мелісса хотіла почати суперечку, але почула тихий голос Тома:

— Мене зараз знудить…

Натиснувши кнопку, вона викликала медсестру, яка миттєво забігла в палату. Та не встигла Кімберлі схопити з тумбочки одноразовий гігієнічний пакет, тому що Мел зробила це швидше. Витягнула лівою рукою серветки з коробки й обережно витерла губи чоловіку, а потім допомогла рівно покласти голову на подушку.