Глава-бонус

Арсеній

- Ти ніколи не робив вчинку гірше, ніж зараз. - в очах Алі блищали іскорки. 

-Чому? - здивувався я. 

-Ти привіз мене на море осінню! - гнівно викрикнула дівчина, вказуючи рукою в напрямок безкрайнього басейну води. Я усміхнувся. - Я мріяла побувати на морі з дитинства!

-Я виконав твою мрію! - у моєму голосі вона відразу почула насмішку. 

-Ти просто неймовірний! - тон Алі вказував на те, що вона взагалі не вважає мене таким. - Нічого, що я хотіла поплавати…

-Ти боїшся глибини, тому я подумав, що ти мрієш просто побачити море. 

-Звідки ти знаєш? 

-Ти мені розказувала, коли була малою!

-Чесне слово, Алю, скільки ще таємниць ти йому розповіла? - бубніла собі під ніс дівчина. 

І хоч вона удавала, що невдоволена, я точно знав: зараз Аля щаслива. 

Я взяв її за холодну руку, я засунув собі в кишеню, гріючи. Ми повільно пішли по березі моря. Я дихав солоним повітрям, слухав шум хвиль і насолоджувався цим моментом, Аля захоплено йшла поряд. Її присутність робила мене щасливим. Здається, що в цьому житті мені більше нічого не потрібно було, тільки тримати її за руку. 

-Коли я вперше побачив тебе в акваріумі, я відразу зрозумів, що це ти. Дивився на тебе й подумки говорив: “Згадай мене”. Та коли ти підняла на мене очі, твій погляд говорив, що ти вже не та дівчинка, якою була. 

-Я була тою дівчинкою. - голос Алі також був тихий і спокійний, як і мій. - Просто на пару років забула про це, але ти мені нагадав. 

Вона глянула своїм шоколадним поглядом на мене, я усміхнувся. Дивлячись на неї, я не можу бути сумним чи суворим, вона проявляє в мені тільки найкраще. 

-Пам’ятаєш, як ми билися з тобою після того, як я дізналася, хто мій батько. 

-Мені тоді добряче дісталося. - я засміявся. - А ще я подумав, що в тебе була хороша підготовка. До речі, чому ти була така холодна зі мною? 

-Бо ти викликав у мене теплі емоції, мені хотілося підійти до тебе та обняти. - на обличчі Алі з’явилася щира усмішка. - Це було дивно для мене, тому насторожило. Через це я вирішила триматися від тебе на відстані. 

Ми повернулися, щоб піти в іншому напрямку. Її волосся розвівалося на вітрі, я відчував солодкий запах шампуню чи чогось іншого, чим там мазюкаються дівчата. 

-А чого ти не поцілував мене тоді? 

Я відтворив у пам’яті той момент. Ми стоїмо в домашньому спортзалі, обоє втомлені після тренування, вона надзвичайно красива у своєму костюмі, волосся вологе від поту. Вся така прекрасна, чарівна, недоступна. Її тихий шепіт “поцілуй мене”, це стало випробуванням моєї витримки. Перед Алією не можна втриматися, я не знаю, де взяв сили, щоб не піддатися спокусі. 

-Цукерочко…

-Це звучить дивно. 

-Солоденька? 

-Ну не знаю. 

-Аліє? 

-Занадто офіційно. 

-Кішечко?

-Ну хіба дика. 

Ми весело засміялися. 

-То що там? Чого ти не поцілував мене? 

-Я хочу, щоб ти зрозуміла мене правильно. Я хотів. 

-Це зрозуміло, ти не міг не хотіти поцілувати таку красуню, як я. - весело проговорила Аля, я знову засміявся. 

-Я знав тебе в дев’ятирічному віці, ти була нашою маленькою принцесою. А тут виявляється, що ти доросла дівчина з відпадною фігурою. 

-Ще б пак! - вигукнула вона. 

-Я дивився на тебе й постійно нагадував собі: вона маленька дівчинка, ти не збоченець, не дивися на неї так. І все таке подібне. - Аля хіхікала. - А тут ти, малявка така, вирішила мене звабити. Та я ледь розум не втратив. 

Більше вона стримуватися не стала. Мелодичний сміх дівчини почувся на весь пляж. А потім вона різко висмикнула руку з моєї. 

-Якщо ти мене доженеш, то я тебе поцілую! - сказала дівчина й швидко побігла від мене, кричавши: - Доганяй! Доведи, що ти не старий пень!

Я легко засміявся. З думкою: “Моя маленька проказниця” побіг доганяти своє щастя. Я догнав свою здобич і відразу забрав приз. Губи Алі були пухкі та неймовірно солодкі, неначе пампушки з улюбленої пекарні. Я обійняв стан дівчини, її талія чудово відчувалася в моїх обіймах. Моє тіло напружилося, коли вона лагідно провела руками по потилиці. Притиснувши дужче до себе Алю, я поглибив поцілунок. Він більше не був ніжним, він став палким, пристрасним і все ж таким солодким. 

-Так відчувається щастя? - запитала моя дівчина важко дихаючи.

-Думаю, так. - я поцілував її в холодний ніс. - Я сьогодні вже казав тобі, що кохаю тебе? 

-Сьогодні ще не казав. 

-Значить кажу. 

-Тоді слухаю. 

-Я кохаю тебе!

-Я приймаю твоє кохання. - з серйозним виглядом проговорила дівчина.